повісти

Матеріал з Вікісловника
Перейти до навігації Перейти до пошуку

[ред.]

повісти (дієслово)[ред.]

Морфологічні та синтаксичні властивості[ред.]

  мин. майб. наказ.
Я пові́в пові́м
Ти пові́в
повіла́
повіси́ *пові́(д)ж
Він
вона
воно
пові́в
повіла́
повіло́
пові́сть
Ми повіли́ повімо́ *пові́(д)жмо
Ви повіли́ повісте́ *пові́(д)жте
Вони повіли́ повідя́ть
Дієприкм.
Дієприкм. пас. пові́(д)жений
Дієприсл. пові́вши

по-ві́-сти

Дієслово, доконаний вид, перехідне, окрема дієвідміна (форми наказового способу існують винятково в просторіччі).

Префікс: по-; корінь: -віс-; дієслівне закінчення: -ти.

Вимова[ред.]

МФА: [po'vistɪ]

Семантичні властивості[ред.]

Значення[ред.]

  1. повідати, розказати. ◆ Хотіли читачам Ви, певне, повісти, що в дні осягнення вселюдської мети даремно на сонет нам покладать надію. Максим Рильський ◆ Черчук просить, щоби сісти, бо він має щось повісти. Повідж мені правдочку. Ой летіли дикі гуси... правди мені не повіли , «Словарь української мови»

Синоніми[ред.]

  1. Повідати, розказати, розповісти.

Антоніми[ред.]

Гіпероніми[ред.]

Гіпоніми[ред.]

Споріднені слова[ред.]

Етимологія[ред.]

Від вѣдѣти.

Переклад[ред.]

повісти (іменник)[ред.]

Морфологічні та синтаксичні властивості[ред.]

Корінь: -віст-.

Вимова[ред.]

МФА: ['povistɪ]

Семантичні властивості[ред.][ред.]

Значення[ред.]

  1. род. в. від повість. ◆ З того часу, як зроблено в Галичині особне видання Квітчиної повісти «Маруся», жоден з українських повістярів не видавав у нас особною книжкою своєї праці , «Словарь української мови» ◆ Персонажі з сієї повісти могли-б бути де хочеш, тільки не серед українського селянства. На персонажів повісти дивляться як на справжніх живих людей. Надумує сюжет до повісти , «Російсько-український академічний словник 1924–33рр.»

Джерела[ред.]