повісти

Українська

повісти (дієслово)

Морфологічні та синтаксичні властивості

	мин.	майб.	наказ.
Я	пові́в	пові́м	—
Ти	пові́в повіла́	повіси́	*пові́(д)ж
Він вона воно	пові́в повіла́ повіло́	пові́сть	—
Ми	повіли́	повімо́	*пові́(д)жмо
Ви	повіли́	повісте́	*пові́(д)жте
Вони	повіли́	повідя́ть	—
Дієприкм.	—
Дієприкм. пас.	пові́(д)жений
Дієприсл.	пові́вши
Безособова форма

по-ві́-сти

Дієслово, доконаний вид, перехідне, окрема дієвідміна (форми наказового способу існують винятково в просторіччі).

Префікс: по-; корінь: -віс-; дієслівне закінчення: -ти.

Вимова

• МФА: [po'vistɪ]
•  прослухати вимову^{?, файл}
• УФ: []

Семантичні властивості

Значення

1. повідати, розказати. ◆ Хотіли читачам Ви, певне, повісти, що в дні осягнення вселюдської мети даремно на сонет нам покладать надію. Максим Рильський ◆ Черчук просить, щоби сісти, бо він має щось повісти. Повідж мені правдочку. Ой летіли дикі гуси... правди мені не повіли , «Словарь української мови»

Синоніми

1. Повідати, розказати, розповісти.

Споріднені слова

Найтісніша спорідненість

Етимологія

Від вѣдѣти.

Переклад

Список перекладів

повісти (іменник)

Морфологічні та синтаксичні властивості

Корінь: -віст-.

Вимова

• МФА: ['povistɪ]
•  прослухати вимову^{?, файл}
• УФ: []

Семантичні властивості[ред.]

Значення

1. род. в. від повість. ◆ З того часу, як зроблено в Галичині особне видання Квітчиної повісти «Маруся», жоден з українських повістярів не видавав у нас особною книжкою своєї праці , «Словарь української мови» ◆ Персонажі з сієї повісти могли-б бути де хочеш, тільки не серед українського селянства. На персонажів повісти дивляться як на справжніх живих людей. Надумує сюжет до повісти , «Російсько-український академічний словник 1924–33рр.»

Джерела

• Словник УЛІФ: повісти