повісти

Українська

повісти (дієслово)

Морфологічні та синтаксичні властивості

	мин.	майб.	наказ.
Я	пові́в	пові́м	—
Ти	пові́в повіла́	повіси́	*пові́(д)ж
Він вона воно	пові́в повіла́ повіло́	пові́сть	—
Ми	повіли́	повімо́	*пові́(д)жмо
Ви	повіли́	повісте́	*пові́(д)жте
Вони	повіли́	повідя́ть	—
Дієприкм.	—
Дієприкм. пас.	пові́(д)жений
Дієприсл.	пові́вши
Безособова форма

по-ві́-сти

Дієслово, доконаний вид, перехідне, окрема дієвідміна (форми наказового способу існують винятково в просторіччі).

Префікс: по-; корінь: -віс-; дієслівне закінчення: -ти.

Вимова

• • МФА: [po'vistɪ]
•  прослухати вимову^{?, файл}
• УФ: []

Семантичні властивості

Значення

1. повідати, розказати. ◆ Хотіли читачам Ви, певне, повісти, що в дні осягнення вселюдської мети даремно на сонет нам покладать надію. М. Т. Рильський ◆ Черчук просить, щоби сісти, бо він має щось повісти. Повідж мені правдочку. Ой летіли дикі гуси... правди мені не повіли «Словарь української мови»

Синоніми

1. Повідати, розказати, розповісти.

Споріднені слова

Найтісніша спорідненість

Етимологія

Від вѣдѣти.

Переклад

Список перекладів

повісти (іменник)

Морфологічні та синтаксичні властивості

Корінь: -віст-.

Вимова

• • МФА: ['povistɪ]
•  прослухати вимову^{?, файл}
• УФ: []

Семантичні властивості[ред.]

Значення

1. род. в. від повість. ◆ З того часу, як зроблено в Галичині особне видання Квітчиної повісти «Маруся», жоден з українських повістярів не видавав у нас особною книжкою своєї праці «Словарь української мови» ◆ Персонажі з сієї повісти могли-б бути де хочеш, тільки не серед українського селянства. На персонажів повісти дивляться як на справжніх живих людей. Надумує сюжет до повісти «Російсько-український академічний словник 1924–33рр.»

Джерела

• Словник УЛІФ: повісти