Українська

приповісти (дієслово)

	мин.	майб.	наказ.
Я	припові́в	припові́м	—
Ти	припові́в приповіла́	приповіси́	*припові́(д)ж
Він вона воно	припові́в приповіла́ приповіло́	припові́сть	—
Ми	приповіли́	приповімо́	*припові́(д)жмо
Ви	приповіли́	приповісте́	*припові́(д)жте
Вони	приповіли́	приповідя́ть	—
Дієприкм.	—
Дієприкм. пас.	припові́(д)жений
Дієприсл.	припові́вши
Безособова форма

Дієслово, доконаний вид, перехідне, окрема дієвідміна (форми наказового способу існують винятково в просторіччі).

Префікси: при-по-; корінь: -віс-; дієслівне закінчення: -ти.

примовити, приказати, приговорити. ◆ немає прикладів застосування.
розказати. ◆ Нема, нема Іваночка цілих неділь шість, нігде нікто за Йваночка нічого не приповість , «Словарь української мови»
сказати прислів'ями. ◆ немає прикладів застосування.

Найтісніша спорідненість

Від повісти із префіксом про-.

примовити, приказати, приговорити
Англійська_en: say ^(en)

розказати
Англійська_en: tell ^(en)

сказати прислів’ям
Англійська_en: proverb ^(en)

при́-по-ві-сти

Корінь: -вісти-.

род. в.одн. від приповість. ◆ Хиба не знаєте приповісти сієї? Од старих людей приповісти такої не чувала, щоб о Петрі бистрії ріки-озера замерзали , «Словарь української мови»
наз. в.мн. від приповість. ◆ Чуючи од батька страшні приповісти про війни та походи... , «Словарь української мови»