Українська

	теп. ч.	мин. ч.	майб. ч.	наказ.
Я		цвіркну́в	цвіркну́	—
Ти		цвіркну́в цвіркну́ла	цвіркне́ш	цвіркни́
Він Вона Воно		цвіркну́в цвіркну́ла цвіркну́ло	цвіркне́	—
Ми		цвіркну́ли	цвіркне́м (, -емо́)	цвіркнім(о)
Ви		цвіркну́ли		цвіркні́ть
Вони		цвіркну́ли	цвіркну́ть	—
Дійсн. дієприкм. мин. ч.
Дієприсл. мин. ч.
Дієприкм. пас. мин. ч.	—
Безособова форма	—

цвіркнути (не зазначено розбиття на склади)

Корінь: -цвіркн-; суфікс: -у; дієслівне закінчення: -ти.

док. однокр. до цвіркати. ^{[≈ 1]}^{[≠ 1]}^{[▲ 1]}^{[▼ 1]} ◆ немає прикладів застосування.
1. сказати крізь зуби що-небудь зневажливе. ^{[≈ 2]}^{[≠ 2]}^{[▲ 2]}^{[▼ 2]} ◆ Багато людей несли звідусіль хто що міг. Тільки мачуха нічого не дала, цвіркнувши крізь зуби: – Його «брати на панщину ходили, поки лоби їм поголили»…* Джерело — Швець-Васіна О. Боєць з позивним «Кобзар».

Найтісніша спорідненість

Від ??

Список перекладів