Українська
[ред.]

	теп. ч.	мин. ч.	майб. ч.	наказ.
Я	іррадію́ю	іррадіюва́в	іррадіюва́тиму	—
Ти	іррадію́єш	іррадіюва́в іррадіюва́ла	іррадіюва́тимеш	іррадію́й
Він Вона Воно	іррадію́є	іррадіюва́в іррадіюва́ла іррадіюва́ло	іррадіюва́тиме	—
Ми	іррадію́єм(о)	іррадіюва́ли	іррадіюва́тимем(о)	іррадію́ймо
Ви	іррадію́єте	іррадіюва́ли		іррадію́йте
Вони	іррадію́ють	іррадіюва́ли	іррадіюва́тимуть	—
Дієприкм. теп. ч.
Дієприкм. мин. ч.
Дієприсл. теп. ч.	іррадію́ючи
Дієприсл. мин. ч.	іррадіюва́вши
Пас. дієприкм. теп. ч.	іррадійо́ваний
Безособова форма	іррадійо́вано

ір-ра-ді-ю-ва́-ти

Корінь: -ірраді-; суфікс: -юва; дієслівне закінчення: -ти.

недок., спец. поширюватися за межі безпосереднього джерела роздратування. ^{[≈ 1]}^{[≠ 1]}^{[▲ 1]}^{[▼ 1]} ◆ Процеси збудження і процеси гальмування в дітей легко іррадіюють у тобто поширюються по корі великих півкуль.

Найтісніша спорідненість

Від ??

Українська[ред.]