безособовий

Українська

Морфосинтаксичні ознаки

відм.	однина			множина
	чол. р.	сер. р.	жін. р.
Н.	безособо́вий	безособо́ве	безособо́ва	безособо́ві
Р.	безособо́вого	безособо́вого	безособо́вої	безособо́вих
Д.	безособо́вому	безособо́вому	безособо́вій	безособо́вим
З. (іст./неіст.)	безособо́вого (іcт.) безособо́вий (неіст.) {{{з (чол, неіст)}}}	безособо́ве	безособо́ву	безособо́вих (іст.) безособо́ві (неіст.) {{{з (мн, неіст)}}}
О.	безособо́вим	безособо́вим	безособо́вою	безособо́вими
М.	безособо́вім безособо́вому	безособо́вім безособо́вому	безособо́вій	безособо́вих

без-о-со-бо́-вий

Прикметник, відмінювання 1a.

Корінь: -без-; корінь: -особ-; суфікс: -ов; закінчення: -ий.

Вимова

• • МФА: [bezɔsɔˈbɔu̯ei̯]
•  прослухати вимову^{?, файл}
• УФ: []

Семантичні властивості

Значення

1. грам. який не може бути пов'язаний з будь-яким суб’єктом дії або предметом. ◆ Безособове дієслово ◆ Безособове речення

Споріднені слова

Найтісніша спорідненість

зменш.-пестливі форми: осо́бинка ін. іменники: о́соб, осо́ба, о́собень, осо́бина, особи́стість, особи́тель, особність, особня́к, прикметники: осібний, особе́нний, особо́вий, особи́стісний, особі́тний, осо́бий, особли́вий, осо́бшаний, надособний дієслова: відосо́бити, одособитися, уосо́бити прислівники: осі́бно, осі́бне, осо́бе, особи́тно, особливе (заст.), особливо, осо́бне, осо́бно, особняко́м, осо́бше, по-особне, по-осо́бі, по-особли́вому

Етимологія

Від осо́ба, о́соб «особина», о́собень «тс.», осо́би́на СУМ, Ж, особи́стість, особи́тель «ізолятор» Ж, осо́бність «самостійність; особливість» Ж, особня́к, осі́бний, осо́бенний «особливий» Ж, [особі́тний, осо́бний] «тс.», осо́бий «тс., окремий», особи́стий, особли́вий, осо́бшаний «особливий», осі́бно, [осі́бне, осо́бе, особи́тно ЕЗб 25], особли́ве (заст.), особли́во, осо́бне, осо́бно, особняко́м Ж], осо́биле «особливо», безособо́вий, відособи́ти, зосе́бна «зокрема» Пі, зосі́бна, знеосі́бка, знеособи́ти, на-осо́бі «окремо» Ж, надосо́бний «особливий» Ж, одособи́тися ВеЛ, по-осо́бі «окремо» Нед, по-осо́бне «одинично» Нед, по-особли́вому, уосо́бити; — рос. болг. особа, білор. асо́ба, д.-рус. особь (особъ) «окремо», пол. чеськ. словац. osoba, в.-луж. н.-луж. wosoba, мак. особен «особливий», сербохорв. о̀соба, словен. oséba, ст.-слов. особь «окремо», особъ «тс.»; — psl. osobъ «осібно, окремо», що виникло з прислівникового звороту o sobe, o sebe «окремо, сам собі»; на ґрунті окремих слов'янських мов дало численні похідні; nop. і лат. persona «персона» з лат. per se «про себе». — Німчук 309—310; Rudn. II 884; Черных І 608; Фасмер III 162; Преобр. І 663—664; Виноградов Очерки 32; ЭСБМ 1, 177—178; Brückner 384; Holub—Lyer 349; Schuster-Sewc 1665—1666; Младенов 390; Mikl. EW 331. — Див. ще о¹, се́бе́. — Пор. за́сіб.

Переклад

Список перекладів
Англійськаen: impersonal Білоруськаbe: безасабовы, ніякай Данськаda: upersonlige Нідерландськаnl: onpersoonlijk Німецькаde: unpersönlich Російськаru: безличный, безличен

Джерела

• Словник УЛІФ: безособовий
• Безособовий // Словник української мови : в 11 т. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К. : Наукова думка, 1970—1980.