Українська

бе́-ле-бень

Іменник, неістота, чоловічий рід (тип відмінювання 2*a за класифікацією А. А. Залізняка).

Корінь: -белебень-.

розм. високе відкрите місце ◆ Послужив він [Остап] рік, а на другий уже ґрунт і хату купив. Якраз на краю села, на белебні Панас Мирний I, 1949, 133 ◆ Знову виходжу на Володимирську гірку, звідки видно далеко-далеко. Навіть той белебень у Вишгороді, де був Дитинець княгині Ольги Петро Панч, В дорозі, 1959, 307 ^{[≈ 1]}^{[≠ 1]}^{[▲ 1]}^{[▼ 1]}

Найтісніша спорідненість

Від ??

Список перекладів