Українська

бо-я́р-ин

Іменник, істота, чоловічий рід, II відміна (тип відмінювання 1a за класифікацією А. А. Залізняка).

Корінь: -боярин-.

У Київській Русі — великий землевласник, що належав до князівського двору і входив до складу військової дружини князя. ^{[≈ 1]}^{[≠ 1]}^{[▲ 1]}^{[▼ 1]} ◆ Бояри й воєводи поспішали до широких дверей княжого терема Скляренко
істор. В Московському царстві. ^{[≈ 2]}^{[≠ 2]}^{[▲ 2]}^{[▼ 2]} ◆ Стоїть Хмельницький — України син, А поруч з ним боярин Бутурлін Шпорта
етн., заст. товариш молодого (жениха), який є головним розпорядником весілля; шафер. ^{[≈ 3]}^{[≠ 3]}^{[▲ 3]}^{[▼ 3]} ◆ Перед вечором прийшов молодий з боярами, свашками та світилками Нечуй-Левицький ◆ попереду весільної процесії йдуть двоє старостів з хлібом на рушниках, старостихи, за ними – наречений із старшим боярином, далі – молодь, потім – рідні та близькі.

Від ??

Список перекладів