відміна

Матеріал з Вікісловника

Українська
[ред.]

Морфологічні та синтаксичні властивості[ред.]

відмінок однина множина
Н. відмі́на відмі́ни
Р. відмі́ни відмі́н
Д. відмі́ні відмі́нам
З. відмі́ну відмі́ни
Ор. відмі́ною відмі́нами
М. відмі́ні відмі́нах
Кл. відмі́но* відмі́ни*

від-мі́-на

Іменник, неістота, жіночий рід, I відміна (тип відмінювання 1a за класифікацією А. А. Залізняка); після слів, що закінчуються на приголосний, можливе вживання відмін одміна.

Префікс: від-; корінь: -мін-; закінчення: .

Вимова[ред.]

Семантичні властивості[ред.]

Значення[ред.]

  1. інший вид якогось предмета, явища, речовини і т. ін. ◆ Ще говорив ігумен, але то вже були тільки відміни того самого. Павло Загребельний, «Диво», 1968 р. ◆ Найкращими для баштанних культур є легкі й родючі відміни ґрунту, насамперед супіскові чорноземи. , «Овочівництво закритого і відкритого ґрунту», 1957 р.
  2. риса, що відрізняє певний предмет, явище тощо від іншого ◆ Визнаючи наявність спільних рис вищої нервової діяльності у людини і тварин, І. П. Павлов у той же час указував і на відміни в них. , «Вісник АН УРСР», № 9, 1949 р. ◆ Подібності, так само як і відміни, допомагають краще відчути, як художній твір відбиває велику правду життя. , «Радянське літературознавство», № 9, 1965 р.
  3. зміна, переміна чого-небудь ◆ Для одміни ми їздили в море ловити рибу. Михайло Коцюбинський, «Сон», 1911 р. ◆ Восени кожен день — якась відміна: // То зів'яла стеблина, то зелений пожовк… Максим Рильський, «Восени прилітають невідомі птиці…», 1940 р. ◆ Весна принесла чималі одміни в її серце. Михайло Стельмах, «Велика рідня», 1951 р.
  4. рідк. те ж саме, що скасування ◆ То правда, одміна данини — велика всім полегкість, а проте не поміч. Дмитро Міщенко, «Синьоока Тивер», 1983 р.
  5. грам. група іменників, що мають спільну систему відмінкових закінчень ◆ Відміна — група імен, що мають спільні особливості відмінювання, пов'язані з характером основи. , «Словник лінгвістичних термінів», 1957 р.
  6. діал. виродок ◆ Де ті відміни [брати] могли подітися? — муркотів сам до себе Стефко. Іван Франко, «Яндруси», 1905 р.

Синоніми[ред.]

  1. різновидність, варіант

Антоніми[ред.]

Гіпероніми[ред.]

  1. риса
  2. зміна, переміна
  3. людина, нелюд

Гіпоніми[ред.]

Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми[ред.]

Колокації[ред.]

Прислів'я та приказки[ред.]

Споріднені слова[ред.]

Найтісніша спорідненість

Етимологія[ред.]

Від укр. міна.

Переклад[ред.]

інший вид якогось предмета, явища, речовини і т. ін.
риса, що відрізняє певний предмет, явище тощо від іншого
зміна, переміна чого-небудь
скасування
група іменників, що мають спільну систему відмінкових закінчень
виродок

Джерела[ред.]

  1. Грінченко, Б. Словарь української мови.
  2. Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.