Українська

ве́р-веч-ка

Іменник, неістота, жіночий рід, I відміна (тип відмінювання 3*a за класифікацією А. А. Залізняка).

Корінь: -верв-; суфікс: -ечк; закінчення: -а.

один з чотирьох мотузочків, на яких підвішується колиска з мотузок. ^{[≈ 1]}^{[≠ 1]}^{[▲ 1]}^{[▼ 1]} ◆ Учу й прясти, чепурною хазяйкою бути. У колисці мала дитина, — вона в мене знає, як заколихати злегка, за вервечки Ганна Барвінок, «Опов…, 1902, 435» ◆ Скрипить на вервечках колиска, І вітер по шибці шкребе Андрій Малишко, II, 1956, 126 ◆ Біля лежанки, на вузлуватих вірвечках, висить колиска Микола Олійник, Леся, 1960, 49
ряд, валка кого-небудь, низка чого-небудь. ^{[≈ 2]}^{[≠ 2]}^{[▲ 2]}^{[▼ 2]} ◆ І не сам гуляє Василь, а назбирає коло себе цілу вервечку таких, які сам, школярів і пішли Панас Мирний, «IV, 1955, 78)» ◆ На станційку влетів чорний задимлений паровоз, тягнучи за собою вервечку опецькуватих цистерн П. А. Загребельний, «Європа 45, 1959, 257»
рідк. мотузок. ^{[≈ 3]}^{[≠ 3]}^{[▲ 3]}^{[▼ 3]} ◆ немає прикладів застосування.

Найтісніша спорідненість

Від ??

один з чотирьох мотузочків, на яких підвішується колиска з мотузок

ряд, валка кого-небудь, низка чого-небудь

Список перекладів