Українська

гроб-ни́-ця

Іменник, неістота, жіночий рід, I відміна (тип відмінювання 5a за класифікацією А. А. Залізняка).

Корінь: -гроб-; суфікс: -ниц; закінчення: -я.

спеціальна споруда, де ховають тіло померлого. ◆ — Я, цар царів, я, сонця син могутній, собі оцю гробницю збудував Леся Українка, «1. 1951, 252»
◆ Коли ж батька поклали в гробницю і Неля власними очима побачила, як грабарі замурували кам'яну плиту, вона відразу скорилась w:Ірина Вільде, Сестри…, 1958, 353
у порівняннях. ◆ У світлиці Понуро, вогко, що в гробниці w:Іван Франко, XIII, 1954, 50

Найтісніша спорідненість

Список перекладів
Англійська_en: tomb ^(en) Латинська_la: sepulcrum Російська_ru: гробница ^(ru) жін.

Список перекладів