кинджал

Матеріал з Вікісловника
Перейти до навігації Перейти до пошуку

[ред.]

Морфологічні та синтаксичні властивості[ред.]

Кіммерійський кинджал.

Іменник, чоловічий рід.

Корінь: --

Вимова[ред.]

  • IPA: /kɪnˈd͡ʒɑl/

Семантичні властивості[ред.]

Значення[ред.]

  1. холодна зброя у вигляді гострого з обох боків клинка, що звужується до кінця. ◆ Понад ліжком на стіні висіли шаблі, ятагани, кинджали, рушниці, гвинтівки (Олекса Стороженко, I, 1957, 234) ◆ Козаки На конях жваво басували, Кинджали з піхов доставали (Павло Грабовський, II, 1959, 247) ◆ Карпо миттю підстрибнув й спритно вхопив ту руку, в якій уже був кривий турецький кинджал (Іван Ле, Наливайко, 1957, 300).

Синоніми[ред.]

Антоніми[ред.]

Гіпероніми[ред.]

Гіпоніми[ред.]

Усталені словосполучення, фразеологізми[ред.]

Споріднені слова[ред.]

  • зменш.-пестливі. форми:
  • іменники:
  • прикметники: кинджальний
  • дієслова:
  • прислівники:

Етимологія[ред.]

Серед холодної зброї у козаків користувалися попитом кинджали, про що свідчив Д. Яворницький [Яворницький 1990 Т. 1, 210].

Лексема кинджал “засвідчена у багатьох мовах Євразії” [Джидалаев 1990, 166] і запозичена з турецької мови (chindžal) [ІУМЛФ, 500].

Г. Халимоненко уточнює походження цього запозичення: “За подібністю до українського слова найдужче підходить ногайська форма (qunzal). Коли зважити, що українське козацтво вступало з ногайцями у безпосередні контакти, то потрібно визнати, що джерелом запозичення терміна “кинджал” в українську мову була ногайська, а не кумиська форма (qundžal)” [Халимоненко Дис. 1993, 101].

Ця сама реалія, що одержала в українській мові назву кинджал, має й інше звукове оформлення – ганджар, тільки джерелом запозичення її є вже інша тюркська мова – ординські говори півдня України або кримських татарів. Лексема ганджар “різновид кинджалу”, “широкий татарський кинджал” у мовлення українського козацтва увійшла приблизно у XIV-XV ст. з кримсько-татарської мови (Г. С. – ця лексема не фіксується в ССУМ).

В тюркські мови термін перейшов із арабського han ar, пор. крм., тур. xanǯär, тат. qanǯar “кинджал”; с-тур. hanǯar “т. с.”; крм. γanǯer; аз. xändžär; узб. (діал.) qanžal “т. с.” [Там само]. Дещо спрощений шлях переймання цього запозичення подає авторський колектив ЕСУМ: “запозичення з турецької мови; тур. hancer «тс.» походить від ар. hanǧar «тс.»” [ЕСУМ 1, 467].

Серед кинджалів виділяли ще кончеръ “(вид холодної зброї) кинджал з довгим вузьким клинком”, “важкий довгий меч”: “…товары(ш) воите(х) пе(ш)ко на ωсмъ кони на не(м)… шиша(к) шабля ко(н)че(р) га(р)кабу(з)”; лексема походить < пол. koncerz < тюр. chandžär.

[ІСУМ 14, 250] Г. Халимоненко поділяє думку щодо походження цієї лексеми: “З тур. qoncer «кинджал» через романські, а потім чеську й польську мови запозичили українці й термін кончер «кинджал», «рапіра»” [Халимоненко 1993, 101; пор.: SSP III, 326; Булика 1980, 71; SSE ІI, 408], на думку авторів ЕСУМ: “кончан «вид кинджала з довгим клинком для пробивання броні» – видозмінене запозичення з тюркських мов; тат. kandžar «кривий кинджал», крим.-тат. χandzär, тур. hançer, аз. хǝнчǝр «тс.», як і кумик. хынжал «тс.» походить від перс. хäнджäр” [ЕСУМ 2, 562; Фасмер ІІ, 316; Machek 217; Brückner 252].

Староукраїнські пам’ятки досліджуваного періоду для номінації поняття “кинджал” засвідчують ще одну запозичену лексему – пуйналъ (пувналъ) < пол. pujnał [МСТ 2, 257]; зауважимо, що коріння цього запозичення сягає італійської мови: іт. pugnale [Булика 1980, 68; Brückner 447]: “Облапивши его, пробилъ пуйналомъ” [Рукописный хронограф, 98] або "Ся …cъ пуйналми на королh помазанци Божіи порываютъ” [Апокрисис 1882, 1284].

Переклад[ред.]