Українська

ос-лі́н, рідк. ос-ло́н

Іменник, неістота, чоловічий рід, II відміна (тип відмінювання 1*a за класифікацією А. А. Залізняка); зрідка буває, що наголошений голосний не чергується в називному та знахідному відмінках однини — осло́н.

Префікс: о-; корінь: -слін-.

переносна кімнатна лава для сидіння ^{[≈ 1]}^{[≠ 1]}^{[▲ 1]}^{[▼ 1]} ◆ Сидить батько кінець стола, // На руки схилився, […] // Коло його стара мати // Сидить на ослоні. Т. Г. Шевченко, «Катерина», 1838 р. [СУМ-20] ◆ [Дорошенко (махає рукою):] Ідіть! (Увіходить в намет, зриває з себе шапку і майже падає на ослон. Бранці виходять). Людмила Старицька-Черняхівська, «Гетьман Дорошенко», 1908 р. [СУМ-20] ◆ Ґаздині давали лад всередині хати: мили столи, лавиці, ослони. Г. М. Хоткевич, «Камінна душа», 1911 р. [СУМ-20]

Найтісніша спорідненість
зменш.-пестливі форми: ослінчик

Від ослі́н «лава для сидіння», вослі́н ВеБ, слонь Л; — рос. осло́м, білор. усло́н, аслон «тс.», мак. ослони «притулити, обперти», сербохорв. òslon «опора, підтримка»; — psl. oslorn, пов’язане з (o)sloniti «притулити, обперти»; назва зумовлена, очевидно, тим, що цю лаву приставляли (прислоняли) до стіни; тлумачиться також (ЭСБМ І. 175) як назва того, «до чого можна прихилитися». — Див. ще о¹, слоня́тися.

Список перекладів
Російська_ru: скаме́йка ^(ru) жін.