полум'я
Українська[ред.]
Морфосинтаксичні ознаки[ред.]
| відмінок | однина | множина |
|---|---|---|
| Н. | по́лум'я | — |
| Р. | по́лум'я | — |
| Д. | по́лум'ю | — |
| З. | по́лум'я | — |
| Ор. | по́лум'ям | — |
| М. | по́лум'і по́лум'ю |
— |
| Кл. | по́лум'я* | — |
по́-лу-м'я
Іменник, неістота (тип відмінювання 6a за класифікацією А. А. Залізняка); форми множини не використовуються.
Корінь: -полум'-; закінчення: -я
Вимова[ред.]
- МФА: []
прослухати вимову?, файл- УФ: []
Семантичні властивості[ред.]
Значення[ред.]
- вогонь, що здіймається над предметом, що горить; вогонь запального газу
- велика сила вияву чого-небудь. ◆ немає прикладів застосування.
Синоніми[ред.]
Горіння, вогнище, вогонь
Антоніми[ред.]
Гіпероніми[ред.]
Гіпоніми[ред.]
Усталені словосполучення, фразеологізми[ред.]
Споріднені слова[ред.]
- згрубілі форми:
- зменш.-пестливі форми:
- іменники:
- прикметники:
- дієслова: палати, палити, полум'яніти
- прислівники:
Етимологія[ред.]
Від полум'я сер., рос. пламя запозичене з церковнослов., при народн. по́ломя, по́лымя (див. Шахматов, Очерк 158 і сл.; ИОРЯС 7, 2, 352 і сл.), укр. по́лом'я, по́ломня, блр. по́ломя, дв.-руск. поломя, ст.-слов. пламы, род. п. пламене φλόξ, πῦρ (Остром., Клоц., Супр.), болг. пла́мен, сербохорв. пла̏ме̑н, словен. plámen, род. відм. plaména, чеш. рlаmеn, слвц. рlаmеň], польск. рłоmiеń, в.-луж. рłоmjо, н.-луж. рłоḿе. Праслов. *роlmеn- зв'язано з поле́ть, поле́но, пали́ть, пе́пел. Порівняй лит. реlеnаĩ «зола», латис. pę́lni – то же, др.-пруск. реlаnnо ж., лит. pelẽnė ж. «вогнище», можл., також алб. рjаlmе «стовп куру» (М. Шмідт, KZ 50, 243, 248); див. Траутман, ВSW 213 и сл.; Перссон, ВВ 19, 258; М.–Э. 3, 197. (Використані матеріали словника М. Фасмера.)
Переклад[ред.]
| Список перекладів | |