прикметник

Українська

Морфосинтаксичні ознаки

відмінок	однина	множина
Н.	прикме́тник	прикме́тники
Р.	прикме́тника	прикме́тників
Д.	прикме́тнику прикме́тникові	прикме́тникам
З.	прикме́тник	прикме́тники
Ор.	прикме́тником	прикме́тниками
М.	на/в прикме́тнику	на/в прикме́тниках
Кл.	прикме́тнику*	прикме́тники*

прик-ме́т-ник

Іменник, неістота, чоловічий рід, II відміна (тип відмінювання 3a за класифікацією А. А. Залізняка).

Корінь: -прикмет-; суфікс: -ник.

Вимова

• МФА: []
•  прослухати вимову^{?, файл}
• УФ: []

Семантичні властивості

Значення

1. частина мови, що виражає ознаку предмета, граматично виявлену в категоріях роду, числа і відмiнка. ◆ Як і в російській мові, в українській прикметники поділяються на якісні, відносні та присвійні.

Етимологія

Від ??

Переклад

Список перекладів
Англійська моваангл.: adjective Грецька мовагрец.: επίθετο Польська мовапольська: przymiotnik Російська моварос.: прилагательное, имя прилагательное Шведська мовашвед.: adjektiv (sv) сер.

Джерела

• Словник УЛІФ: прикметник