свійський
Українська
[ред.]Морфосинтаксичні ознаки
[ред.]| відм. | однина (чол. р.) | однина (жін. р.) | однина (сер. р.) | множина |
|---|---|---|---|---|
| Н. | сві́йський | сві́йська | сві́йське | сві́йські |
| Р. | сві́йського | сві́йської | сві́йського | сві́йських |
| Д. | сві́йському | сві́йській | сві́йському | сві́йським |
| З. | сві́йського (іcт.) сві́йський (неіст.) |
сві́йську | сві́йське | сві́йських (іст.) сві́йські (неіст.) |
| О. | сві́йським | сві́йською | сві́йським | сві́йськими |
| М. | сві́йськім сві́йському |
сві́йській | сві́йськім сві́йському |
сві́йських |
сві́й-ський
Прикметник, відмінювання 1a.
Корінь: -свійськ-; закінчення: -ий.
Вимова
[ред.]- МФА: [ˈsʲʋʲii̯sʲkei̯]
прослухати вимову?, файл- УФ: []
Семантичні властивості
[ред.]Значення
[ред.]- який живе при людях, не дикий (про птахів, тварин). ◆ Пан Цибульський любив пополювать, було і слідство вчинить, і качок настріля; коли нема диких, то з досади і свійських лущить. Олекса Стороженко, «I, 1957, 154.»
- який звик до людини; приручений, ручний. ◆ Взяти з лігва мале вовченя, приручити, і ось уже з нього виріс дорослий, але цілком свійський вовк. О. В. Донченко, «III, 1956, 39.»
- перен. розм. покірний, слухняний (про людину та її вдачу). ◆ Вони з диких паничів поставали зовсім свійськими. І. С. Нечуй-Левицький, «II, 1956, 73.»
- розм. звичний. ◆ Настуся заметушилась, бо очевидячки вже позабувала модну заграничну символістичну мову і все збивалась з ролі на мову свійську. І. С. Нечуй-Левицький, « IV, 1956, 243.»
Синоніми
[ред.]Антоніми
[ред.]Гіпероніми
[ред.]Гіпоніми
[ред.]Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми
[ред.]Колокації
[ред.]Прислів'я та приказки
[ред.]Споріднені слова
[ред.]| Найтісніша спорідненість | |
Етимологія
[ред.]Переклад
[ред.]| який живе при людях, не дикий | |
| |
| який звик до людини; приручений, ручний | |
| покірний, слухняний | |
| звичний | |