безособовий

Українська

Морфосинтаксичні ознаки

відм.	однина (чол. р.)	однина (жін. р.)	однина (сер. р.)	множина
Н.	безособо́вий	безособо́ва	безособо́ве	безособо́ві
Р.	безособо́вого	безособо́вої	безособо́вого	безособо́вих
Д.	безособо́вому	безособо́вій	безособо́вому	безособо́вим
З.	безособо́вого (іcт.) безособо́вий (неіст.)	безособо́ву	безособо́ве	безособо́вих (іст.) безособо́ві (неіст.)
О.	безособо́вим	безособо́вою	безособо́вим	безособо́вими
М.	безособо́вім безособо́вому	безособо́вій	безособо́вім безособо́вому	безособо́вих

без-о-со-бо́-вий

Прикметник, відмінювання 1a.

Корінь: -без-; корінь: -особ-; суфікс: -ов; закінчення: -ий.

Вимова

• МФА: [bezɔsɔˈbɔu̯ei̯]
•  прослухати вимову^{?, файл}
• УФ: []

Семантичні властивості

Значення

1. грам. який не може бути пов'язаний з будь-яким суб’єктом дії або предметом. ◆ Безособове дієслово ◆ Безособове речення

Споріднені слова

Найтісніша спорідненість

зменш.-пестливі форми: осо́бинка ін. іменники: о́соб, осо́ба, о́собень, осо́бина, особи́стість, особи́тель, особність, особня́к, прикметники: осібний, особе́нний, особо́вий, особи́стісний, особі́тний, осо́бий, особли́вий, осо́бшаний, надособний дієслова: відосо́бити, одособитися, уосо́бити прислівники: осі́бно, осі́бне, осо́бе, особи́тно, особливе (заст.), особливо, осо́бне, осо́бно, особняко́м, осо́бше, по-особне, по-осо́бі, по-особли́вому

Етимологія

Від осо́ба, о́соб «особина», о́собень «тс.», осо́би́на СУМ, Ж, особи́стість, особи́тель «ізолятор» Ж, осо́бність «самостійність; особливість» Ж, особня́к, осі́бний, осо́бенний «особливий» Ж, [особі́тний, осо́бний] «тс.», осо́бий «тс., окремий», особи́стий, особли́вий, осо́бшаний «особливий», осі́бно, [осі́бне, осо́бе, особи́тно ЕЗб 25], особли́ве (заст.), особли́во, осо́бне, осо́бно, особняко́м Ж], осо́биле «особливо», безособо́вий, відособи́ти, зосе́бна «зокрема» Пі, зосі́бна, знеосі́бка, знеособи́ти, на-осо́бі «окремо» Ж, надосо́бний «особливий» Ж, одособи́тися ВеЛ, по-осо́бі «окремо» Нед, по-осо́бне «одинично» Нед, по-особли́вому, уосо́бити; — рос. болг. особа, білор. асо́ба, д.-рус. особь (особъ) «окремо», пол. чеськ. словац. osoba, в.-луж. н.-луж. wosoba, мак. особен «особливий», сербохорв. о̀соба, словен. oséba, ст.-слов. особь «окремо», особъ «тс.»; — psl. osobъ «осібно, окремо», що виникло з прислівникового звороту o sobe, o sebe «окремо, сам собі»; на ґрунті окремих слов'янських мов дало численні похідні; nop. і лат. persona «персона» з лат. per se «про себе». — Німчук 309—310; Rudn. II 884; Черных І 608; Фасмер III 162; Преобр. І 663—664; Виноградов Очерки 32; ЭСБМ 1, 177—178; Brückner 384; Holub—Lyer 349; Schuster-Sewc 1665—1666; Младенов 390; Mikl. EW 331. — Див. ще о¹, се́бе́. — Пор. за́сіб.

Переклад

Список перекладів
Англійськаen: impersonal Білоруськаbe: безасабовы, ніякай Данськаda: upersonlige Нідерландськаnl: onpersoonlijk Німецькаde: unpersönlich Російськаru: безличный, безличен

Джерела

• Словник УЛІФ: безособовий
• Безособовий // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.