повія

Українська

Морфосинтаксичні ознаки

відмінок	однина	множина
Н.	пові́я	пові́ї
Р.	пові́ї	пові́й
Д.	пові́ї	пові́ям
З.	пові́ю	пові́й
Ор.	пові́єю	пові́ями
М.	пові́ї	пові́ях
Кл.	пові́є*	пові́ї*

по-ві́-я

Іменник, істота, жіночий рід (тип відмінювання 7a за класифікацією А. А. Залізняка).

Корінь: -пові-; закінчення: -я.

Вимова

• МФА : [pɔˈu̯ʲijɐ] (одн.), [pɔˈu̯ʲiji] (мн.)
• УФ: [по^ув'і́jа]

Семантичні властивості

1

Значення

1. жінка, що займається проституцією; проститутка. ◆ По улиці шукала безголів’я, Повія вешталась одна. Куди приткнути тіло їй продажне, Коли таких цурається весь світ? Павло Грабовський ◆ Десь на розі сестриця з квітками (а ноженята босі порепані…) заробляє на молоко для мами — у п’ятнадцять років — повія… В. М. Сосюра ◆ Колись і він чекав своєї неземної любові… Але гімназистом попав у обійми досвідченої і дорогої повії. М. П. Стельмах
2. розпусна жінка. ◆ Немає прикладів слововжитку (див. рекомендації).

Споріднені слова

Найтісніша спорідненість

Етимологія

Від віяти

Переклад

Список перекладів

Список перекладів

Джерела

• Повія // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
• Словник УЛІФ: повія