полум'я

Українська

Морфосинтаксичні ознаки

відмінок	однина	множина
Н.	по́лум’я	—
Р.	по́лум’я	—
Д.	по́лум’ю	—
З.	по́лум’я	—
Ор.	по́лум’ям	—
М.	по́лум’і по́лум’ю	—
Кл.	по́лум’я*	—

по́-лу-м’я

Іменник, неістота (тип відмінювання 6a за класифікацією А. А. Залізняка); форми множини не використовуються.

Корінь: -полум’-; закінчення: -я.

Вимова

• МФА: [ˈpɔlʊmʲjɐ]
•  прослухати вимову^{?, файл}
• УФ: []

Семантичні властивості

Полум'я

Значення

1. вогонь, що здіймається над предметом, що горить; вогонь запального газу. ◆ Немає прикладів слововжитку (див. рекомендації).
2. велика сила вияву чого-небудь. ◆ Немає прикладів слововжитку (див. рекомендації).

Споріднені слова

Найтісніша спорідненість
іменники: полум’я, полум’явловлювач, полум’ягасник, полум’янистість, полум’яність, полум’яр прикметники: полум’явловлювальний, полум’ягасний, полум’яний, полум’янистий, полум’яноподібний дієслова: палати, палити, полум’яніти дієприкметники: полум’яніючий прислівники: полум’яно

Етимологія

Від полум'я сер., рос. пламя запозичене з церковнослов., при народн. по́ломя, по́лымя (див. Шахматов, Очерк 158 і сл.; ИОРЯС 7, 2, 352 і сл.), укр. по́лом'я, по́ломня, блр. по́ломя, д.-рус. поломя, ст.-слов. пламы, род. в. пламене φλόξ, πῦρ (Остром., Клоц., Супр.), болг. пла́мен, сербохорв. пла̏ме̑н, словен. plámen, род. в. plaména, чес. рlаmеn, слц. рlаmеň], польське рłоmiеń, в.-луж. рłоmjо, н.-луж. рłоḿе. Праслов. *роlmеn — зв'язано з поле́ть, поле́но, пали́ть, пе́пел. Порівняй лит. реlеnаĩ «зола», латис. pę́lni — те ж, д.-пруське реlаnnо ж., лит. pelẽnė ж. «вогнище», можл., також алб. рjаlmе «стовп куру» (М. Шмідт, KZ 50, 243, 248); див. Траутман, ВSW 213 и сл.; Перссон, ВВ 19, 258; М.–Э. 3, 197. (Використані матеріали словника М. Фасмера.)

Переклад

Список перекладів

Список перекладів

Джерела

• Словник УЛІФ: полум'я