блакит
Українська[ред.]
Морфосинтаксичні ознаки[ред.]
| відмінок | однина | множина |
|---|---|---|
| Н. | бла́кит | — |
| Р. | бла́киту | — |
| Д. | бла́китові бла́киту |
— |
| З. | бла́кит | — |
| Ор. | бла́китом | — |
| М. | на/у бла́киту | — |
| Кл. | бла́киту* | — |
бла́-кит
Іменник, неістота, чоловічий рід, II відміна (тип відмінювання 1a за класифікацією А. А. Залізняка); форми множини не використовуються.
Корінь: -блакит-.
Вимова[ред.]
- МФА: [blɐket]
прослухати вимову?, файл- УФ: []
Семантичні властивості[ред.]
Значення[ред.]
- рідк. те ж саме, що блакить [≈ 1] ◆ Я золота в сонця візьму, блакиту морського позичить попросим русалку саму Леся Українка
Синоніми
Антоніми
- ↑ ?
Гіпероніми
- ↑ ?
Гіпоніми
- ↑ ?
Усталені словосполучення, фразеологізми[ред.]
Споріднені слова[ред.]
| Найтісніша спорідненість | |
| |
Етимологія[ред.]
Від блаки́ть «голубий колір», блаки́т, [блакіть Ж, блакі́тє Ж, бля́кіт Ж «тс.», блаки́тний, блакитна́вий, блакитня́вий, блакитнува́тий, блакитні́ти, блакитні́шати, ст. блакитний (1562); — білор. блакіт, пол. błękit, чеськ. словац. blankyt «тс.», сербохорв. blakitan «блакитний»; — запозичення з польської мови; походження польських форм остаточно не з'ясоване; вони виводяться або з сер.-в.-нім. blancheit «біла, сталево блискуча фарба» (Zaręba JP ЗО, 21—22; Sławski І 36; Шелудько 22), або через чеське посередництво з пізньолат. blanchetus, blankctus, blanquetus (назви різних кольорів) (Gebauer I 60; Bern. I 58; Machek ESJČ 55); пізньолатинське слово походить від франк. * blank «блискучий», спорідненого з н. blank «тс.» — Richhardt 34; Sadn.— Aitz. VWb. 1 336—337; Heme 93; Dauzat 92.— Див. ще бланк1.
Переклад[ред.]
| Список перекладів | |