Українська

	теп. ч.	мин. ч.	майб. ч.	наказ.
Я	бушу́ю	бушува́в	бушува́тиму	—
Ти	бушу́єш	бушува́в бушува́ла	бушува́тимеш	бушу́й
Він Вона Воно	бушу́є	бушува́в бушува́ла бушува́ло	бушува́тиме	—
Ми	бушу́єм(о)	бушува́ли	бушува́тимем(о)	бушу́ймо
Ви	бушу́єте	бушува́ли		бушу́йте
Вони	бушу́ють	бушува́ли	бушува́тимуть	—
Дієприкм. теп. ч.
Дієприкм. мин. ч.
Дієприсл. теп. ч.	бушу́ючи
Дієприсл. мин. ч.	бушува́вши
Пас. дієприкм. теп. ч.	бушо́ваний
Безособова форма	бушо́вано

бу-шу-ва́-ти

Корінь: -буш-; суфікс: -ува; дієслівне закінчення: -ти.

недок. бурхливо, навально виявляти якийсь рух, силу, переважно руйнівну. ^{[≈ 1]}^{[≠ 1]}^{[▲ 1]}^{[▼ 1]} ◆ І від бурі, що бушує, і від грому шум такий і грохот, що страшно і згадати!… Г. Ф. Квітка-Основ'яненко
поводитися нестримано, виявляти гнів, роздратування; бешкетувати. ^{[≈ 2]}^{[≠ 2]}^{[▲ 2]}^{[▼ 2]} ◆ Отець Андрій підняв руку та йому [панові]: — Бушувати в моїй хаті не годиться Марко Вовчок

Найтісніша спорідненість

Від ??

бурхливо, навально виявляти якийсь рух, силу, переважно руйнівну

поводитися нестримано, виявляти гнів, роздратування; бешкетувати