ворчати
Українська[ред.]
Морфосинтаксичні ознаки[ред.]
| теп. ч. | мин. ч. | майб. ч. | наказ. | |
|---|---|---|---|---|
| Я | ворча́ю | ворча́в | ворча́тиму | — |
| Ти | ворча́єш | ворча́в ворча́ла | ворча́тимеш | ворча́й |
| Він Вона Воно |
ворча́є | ворча́в ворча́ла ворча́ло | ворча́тиме | — |
| Ми | ворча́єм(о) | ворча́ли | ворча́тимем(о) | ворча́ймо |
| Ви | ворча́єте | ворча́ли | ворча́йте | |
| Вони | ворча́ють | ворча́ли | ворча́тимуть | — |
| Дієприкм. теп. ч. | ворча́ющий | |||
| Дієприкм. мин. ч. | ворча́вший | |||
| Дієприсл. теп. ч. | ворча́я | |||
| Дієприсл. мин. ч. | ворча́в, ворча́вши | |||
| Пас. дієприкм. теп. ч. | ворча́емый | |||
| Пас. дієприкм. мин. | — | |||
| Безособова форма | ворча́овано | |||
вор-ча́-ти
Дієслово, недоконаний вид, перехідне, тип дієвідміни за класификацією А. Залізняка — 1a.
Корінь: -ворч-; суфікс: -а; дієслівне закінчення: -ти.
Вимова[ред.]
- УФ: []
Семантичні властивості[ред.]
Значення[ред.]
- ◆ Немає прикладів слововжитку (див. рекомендації).
Синоніми
- ↑ ?
Антоніми
- ↑ ?
Гіпероніми
- ↑ ?
Гіпоніми
- ↑ ?
Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми[ред.]
Колокації[ред.]
Прислів'я та приказки[ред.]
Споріднені слова[ред.]
| Найтісніша спорідненість | |
Етимологія[ред.]
Від праслов'янської форми *vъrkěti, від котрої також виникли укр. ворча́ти, білор. ворчаць, ст.-слов. връчати, болг. връча «щебечу», серб. врчати «ворчать, роптать», словен. vrčati «ричати, браниться», словац. vrčať «гарчати», чеськ. vrkati vrčet, vrčeti «ворчати, журчати», пол. warczeć «ричати», в.-луж. vórčeć «бурчати; квакати»; н.-луж. warcaś «бурчати», болг. вряк «жаб’яче кавання», мак. врека «мекає» (про козу); споріднене лит. urkti «ричати», лат. urcare «ричати» — Див. ще воркати
Переклад[ред.]
| Список перекладів | |
Джерела[ред.]