дзвін

Українська

Морфосинтаксичні ознаки

відмінок	однина	множина
Н.	дзві́н	дзво́ни
Р.	дзво́ну	дзво́нів
Д.	дзво́ну, дзво́нові	дзво́нам
З.	дзві́н	дзво́ни
Ор.	дзво́ном	дзво́нами
М.	дзво́ну*, дзво́нові	дзво́нах
Кл.	дзво́ну*	дзво́ни*

дзві́н

Іменник, неістота, чоловічий рід, II відміна (тип відмінювання 1*a за класифікацією А. А. Залізняка).

Корінь: -дзвін-.

Вимова

• МФА : [ˈd͡zʋˈin] (одн.), [ˈd͡zwɔne] (мн.)
•  прослухати вимову^{?, файл}
• УФ: []

Семантичні властивості

Значення

1. ударний сигнальний підвісний інструмент, звичайно із сталі або бронзи, у вигляді порожнистої, зрізаної знизу груші, в середині якої підвішений ударник (серце). ◆ На дзвіниці вдарили в дзвін, і тонкий… гук задрижав і розлився по селі на всі долини Нечуй-Левицький, II, 1956, 267 ◆ Часто і поспішно бив на сполох церковний дзвін Юрій Смолич, II, 1958, 31
   • Образно. ◆ — А хіба це ваш дім? — простодушно спитав Михайлик, рукою широко обвівши й степ, і неозорі далі, і синій дзвін небес Олександр Ільченко, Козацькому роду…, 1958, 47
   • У порівняннях. ◆ Мов дзвони, загули кайдани На неофітах Тарас Шевченко, II, 1953, 275 }

Холоніми

1. дзвіниця

Мероніми

1. ударник, серце

Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми

• дзвін у вухах
• вечірній дзвін
• як дзвін ◆ Дуже міцний, надійний. Вже один корівник стоїть такий! Як дзвін! Ми коли вимурували його, то спершу випробували на міць О. Гончар

Прислів'я та приказки

• чув дзвін, та не знає де він

Споріднені слова

Найтісніша спорідненість
іменники: дзвіночок, дзвоник прикметники: дзвінкий дієслова: дзвонити,подзвонити, передзвонити, дзвеніти прислівники: по-дзвінкому, дзвінко

Етимологія

Дзвін (староцерк.-слов. ка́мпанъ — від грец. καμπάνα < лат. campana), заст. колокі́л (прасл. *kolkolъ)

Переклад

Список перекладів
Англійськаen: ring (en) Російськаru: звон (ru) чол.

Джерела

• https://eduknigi.com/sounds.php?word=дзвін
• дзвін // Словник української мови : в 11 т. — Київ: Наукова думка, 1970—1980.