костур

Українська

Морфосинтаксичні ознаки

відмінок	однина	множина
Н.	ко́стур	ко́стурі
Р.	ко́стуря	ко́стурів
Д.	ко́стурю ко́стуреві	ко́стурям
З.	ко́стуря	ко́стурі
Ор.	ко́стурем	ко́стурями
М.	ко́стурі ко́стурю	ко́стурях
Кл.	ко́стурю	ко́стурі

ко́с-тур

Іменник, неістота, чоловічий рід, II відміна (тип відмінювання 1a^ за класифікацією А. А. Залізняка).

Корінь: -костур-.

Вимова

• МФА : [ˈkɔstʊr] (одн.), [ˈkɔstʊrʲi] (мн.)
•  прослухати вимову^{?, файл}
• УФ: []

Семантичні властивості

[1]

[1]

[2]

Значення

1. груба палиця, часто з загнутим верхнім кінцем; ціпок. ◆ Немає прикладів слововжитку (див. рекомендації).
2. те ж саме, що милиця. ◆ Онися взяла свого костура й… вийшла з кімнати на оглядини І. С. Нечуй-Левицький, «III, 1956, 208)» ◆ Вийшов Хо на галяву, сперся на сучкуватий костур М. М. Коцюбинський, «I, 1955, 149» ◆ Був він без зброї, тільки з костуром в руці Володимир Гжицький, «Опришки, 1962, 68» }

Споріднені слова

Найтісніша спорідненість

Етимологія

Від ??

Переклад

груба палиця, часто з загнутим верхнім кінцем

милиця

Джерела

• Словник УЛІФ: костур