ловецтво

Українська

Морфосинтаксичні ознаки

відмінок	однина	множина
Н.	лове́цтво	лове́цтва
Р.	лове́цтва	лове́цтв
Д.	лове́цтву, лове́цтвові	лове́цтвам
З.	лове́цтво	лове́цтва
Ор.	лове́цтвом	лове́цтвами
М.	лове́цтві	лове́цтвах
Кл.	лове́цтво*	лове́цтва*

ло-ве́ц-тво

Іменник, неістота, середній рід (тип відмінювання 1a за класифікацією А. А. Залізняка).

Корінь: -лов-; суфікси: -е-цтв; закінчення: -о.

Вимова

• МФА: [lɔˈu̯ɛt͡stwɔ]
•  прослухати вимову^{?, файл}
• УФ: []

Семантичні властивості

Значення

1. те ж саме, що мисливство ◆ Немає прикладів слововжитку (див. рекомендації).

Споріднені слова

Найтісніша спорідненість
іменники: лове́ць, ло́вля прикметники: лове́цький дієслова: ло́вити

Етимологія

Від лови́ти, лови́тися «потрапляти на гачок, у пастку; хапатися, триматися; з'єднуватися, сходитися; скисати (про молоко)», лови́тиса «ставати густим внаслідок скисання; фарбуватися; загорятися» МСБГ», лови́тиси «тс.», лі́вка «ловля» Ж, лов, лова́к «ловець» Ж, лове́цтво, лове́ць «мисливець; той, хто ловить рибу, звіра; знаряддя для знімання фруктів з дерева», ло́ви «полювання; ловіння», лови́тва «лови» (заст.), лови́тка «назва дитячої гри» Дз, лови́ще «місце для полювання», ловійво «ловля», лові́ння, ло́вка «здобич Г; тенета» Ж, ло́влення, ло́вля, ловни́цтво «мисливство; полювання» Ж, лі́вний «який уміє добре ловити», лове́цький «мисливський», лови́льний «призначений для ловлення», ло́вний «який добре ловить або ловиться» Ж, ловни́чий «мисливський» Ж, лову́чий ««який уміє ловити; мисливський», ви́лов, відло́в, нело́ви «час заборони полювання» Ж, нелі́вний «який погано ловить», невлови́мий, невло́вний, обло́в, обла́ва ««здобич, жертва» Пі, перело́в, по́лів «полювання» Нед, по́лов «здобич, захоплена на полюванні, рибалці, війні» Бі, уло́в, уло́ви, уло́влювач, улови́мий, уло́вистий, уло́вний, уло́вчий;— рос. лови́ть, білор. лаві́ць др. ловити, пол. łowić, чеськ. loviti, словац. loviť в.-луж. łojić, н.-луж. łojś, болг. ловя, мак. лови, сербохорв. ло̀вити, словен. lovíti, стсл. ловити;— psl. loviti «старатися спіймати дичину, полюючи, підстерігаючи; хапати», похідне від psl. lovъ «ловіння звірів, птахів, риб; здобич»; — найближче споріднене з лит. lãvyti, лит. lāvinti «привчати, навчати, розвивати», лит. lavùs «навчений, вправний, спритний», готська д.-ісл. laun «нагорода, плата», д.-в.-нім. lōn, н.-нім. Lohn, д.-ірл. lōg, lūag, lūach «тс.»; гр. λεία (дор. λαία) «здобич; грабунок», лат. lucrum «користь, зиск»; праіндоєвр. *lau-/lau- «ловити, захоплювати; одержувати насолоду»; на основі гіпотетичного первісного значення psl. lovъ «повільне переслідування, повзання, оточення звірів» пов'язувалося з psl. *lěviti «ослабляти», звідки укр. ліви́ти «тс.» (Zubatý St. а 61 І 1, 76—79); непереконливе виведення (Machek ESJČ 342; Holub—Lyer 294) від psl. *polovatі «полювати», нібито спорідненого з гр. παλεύω «ваблю птахів у сітку»».— Фасмер II 508; Преобр. І 462; Sławski V 229—232; Bruckner 313; Holub—Кор. 211; Schuster-Sewc 781—782; БЕР III 449, 451; Bezlaj ESS J II 152; Bern. I 735; Trautmann 153; Fraenkel 348; Frisk II 123—124; Jonannesson 726; Walde—Hofm. I 826; Pokorny 655; Мельничук Этимология 1984, 144.

Переклад

Список перекладів

Джерела

• Словник УЛІФ: ловецтво