покінчитися

Українська

Морфосинтаксичні ознаки

	мин.	майб.	наказ.
Я	покі́нчився	покі́нчуся	—
Ти	покі́нчився покі́нчилася	покі́нчишся	покі́нчся
Він вона воно			—
Ми	покі́нчилися	покі́нчим(о)ся	покі́нчмося
Ви	покі́нчилися	покі́нчитеся	покі́нчтеся
Вони	покі́нчилися	покі́нчаться	—
Дієприкм.
Дієприкм. пас.	—
Дієприсл.
Безособова форма

по-кі́н-чи-ти-ся

Дієслово, доконаний вид, неперехідне, зворотне друга дієвідміна (тип дієвідміни 4a).

Префікс: по-; корінь: -кінч-; суфікс: -и; дієслівне закінчення: -ти; постфікс: -ся.

Вимова

• МФА: [poˈkʲint͡ʃetesʲɐ]
•  вимова^{?, файл}
• УФ: []

Семантичні властивості

Значення

1. пас. до покінчити. ◆ Після двох тижнів покінчились у суботу публичні переслухання («гірінґ») перед конґресовою комісією закордонних справ над проектом закона про воєнну допомогу Великій Британії. «Народна воля», 1941 Джерело — uvan.org/uploads/narodna-volia/1941/Narodna-vola-1941-010.pdf. ◆ Найбільший страйк робітннків , якого Франція ще не бачила покінчився безуспішно.

Споріднені слова

Найтісніша спорідненість
дієслова: покінчи́ти

Етимологія

Від по- та кінчитися, далі від кінчити, далі від кіне́ць, коне́ць Ж, кінці́вка, кінча́к «меч з вузьким лезом», кінчани́н «той, що живе наприкінці села» Ж, кінчи́на «кінцівка» Ж, кончина «кінець, смерть» Ж, кінцевий, кінчастий «з гострим кінцем», кінчатий «тс.», конечний, концєви́й «який живе чи знаходиться наприкінці села» Я, конче «обов'язково, неодмінно», конечне, конечно «тс.», кінча́ти, безконе́чник, безконе́чний, доконе́чний, доко́нче, закі́нчення, наконе́чник, напри́кінці́, [наскінчу́], нескінч́енний, [оконе́чний] Ж, поконе́ць, поконе́че «кінець» Нед, приконе́ччя, приконе́чний, прикінце́вий, скі́нча «кінець» Нед, сконе́ць «тс.» теж, укіне́ць; — рос. конец «кінець», білор. канец, д.-рус. коньць, пол. словац. koniec, чеськ. konec, в.-луж. kónc «тс.», н.-луж. kóńc «кінець; початок», полаб. ťüněc «кінець», болг. конец «нитка; (заст.) кінець», мак. конец «нитка; волосінь», сербохорв. ко̀нац «нитка; кінець, край», словен. konec «кінець; початок; ціль; нитка», ст.-слов. коньць «кінець»;— psl. konьcь «кінець, початок»; похідне від konь або *копь «тс.» (пор. ст.-слов. ис-кони до кони, пов'язаних з psl. *čęti «починати»; фонетично незакономірна форма кінець зам. коне́ць виникла під впливом форм типу кінця (<*коньця) з закономірним і (<o) в новому закритому складі. — Фасмер II 310; Sławski II 418—419; БЕР II 588 —589. — Див. ще кін.

Переклад

Список перекладів

Джерела

• Словник УЛІФ: покінчитися