блювак

Українська

Морфосинтаксичні ознаки

відмінок	однина	множина
Н.	блюва́к	блюваки́
Р.	блювака́	блювакі́в
Д.	блюваке́ві блюваку́	блювака́м
З.	блюва́к	блюваки́
Ор.	блювако́м	блювака́ми
М.	блюваку́	блювака́х
Кл.	блюваку́	блюваки́

блю-вак

Іменник, неістота, чоловічий рід, II відміна (тип відмінювання 3b за класифікацією А. А. Залізняка).

Корінь: -блюв-; суфікс: -ак.

Вимова

• МФА : [blʲʊˈu̯ɑk] (одн.), [blʲʊu̯ɐˈkɪ] (мн.)
•  прослухати вимову^{?, файл}
• УФ: []

Семантичні властивості

Значення

1. зах. отруйний гриб. ◆ Немає прикладів слововжитку (див. рекомендації).

Споріднені слова

Найтісніша спорідненість

Етимологія

Від блюва́ти, [блю́ти Ж], блю́нути «хлянути, раптово вилитись» Я, блюва́к «вид отруйного гриба, Agaricus emeticus Harz. (Russula) Мак», блюва́ка «той, що блює; конус псевдовулканічного виверження газів» Я, блюва́ки «блювотина», блюва́чка «блювання», блюво́та, блювоти́на, блювоти́ння, [блевати́ни Ж], блюво́тне, [блю́вне Ж. блюва́тний Я];— рос. блева́ть, білор. блева́нне, [блюва́ць, блява́ць], др. бльвати, п. ст. bluć, blwać, чеськ. blít, словац. bľuvať, в.-луж. bleć «плювати», н.-луж. bluwaś «плювати, блювати», ст. bluś «тс.», полаб. bľåvə «плює, блює», болг. б'ълвам «блюю», мак. блујавица «блювотина», сербохорв. бљу̀вати, словен. bljuváti «блювати, плювати», bljevati «тс.», стсл. бльвати; — psl. blьvati; — здебільшого вважається спорідненим з лит. bliauti «бекати, ревти», bliūti «заревти», лат. bľaût «ревти, кричати», гр. φλύω «клекочу, вивергаю рідину, течу через край», гр. φλέω «переповнююсь», лат. fluo «течу, ллюсь»; розглядається також (Трубачёв С.-луж. сб. 161 — 162; Otrębski LP 9, 18; ЭССЯ 2, 140—141) як давня фонетична паралель до плюва́ти; зіставляється з н.-луж. bluraś «виливати розбризкуючи» і лит. biauróti «гидити, загидити», biaurùs «гидкий». — Шанский ЭСРЯ 1 2, 136; Фасмер І 173; БЕР 1 98—99; Skok І 175—176; Sł. prasł. І 276—277; Sadn.—Aitz. VWb. I 172—174; Bern. I 64; Fraenkel 49; Persson Beitr. 801.

Переклад

Список перекладів