Українська

бля-ха́р

Іменник, істота, чоловічий рід, II відміна (тип відмінювання 1a^ за класифікацією А. А. Залізняка).

Корінь: -блях-; суфікс: -ар.

майстер, що виготовляє різні бляшані вироби. ^{[≈ 1]}^{[≠ 1]}^{[▲ 1]}^{[▼ 1]} ◆ То був роботящий, як віл, чоловік, по професії коваль і бляхар Г. М. Тютюнник
1. робітник, що покриває бляхою дахи. ^{[≈ 2]}^{[≠ 2]}^{[▲ 2]}^{[▼ 2]} ◆ На читальнянім будинку вже повзав бляхар Лесь Мартович

Найтісніша спорідненість
зменш.-пестливі форми: бля́шка, бляша́ночка ін. іменники: бля́ха, бля́хер, бляшанка, євробля́хер прикметники: бляха́рарський, бляшаний дієслова: бляхува́ти дієприкметники: бляхо́ваний

Від ??

Список перекладів