Українська

	теп. ч.	мин. ч.	майб. ч.	наказ.
Я	булькочу́	булькота́в	булькота́тиму	—
Ти	булько́чеш	булькота́в булькота́ла	булькота́тимеш	булькочи́
Він Вона Воно	булько́че	булькота́в булькота́ла булькота́ло	булькота́тиме	—
Ми	булько́чем (булько́чемо)	булькота́ли	булькота́тимем(о)	булькочі́м(о)
Ви	булько́чете	булькота́ли		булькочі́ть
Вони	булько́чуть	булькота́ли	булькота́тимуть	—
Дієприкм. теп. ч.
Дієприкм. мин. ч.
Дієприсл. теп. ч.	булькочачи́
Дієприсл. мин. ч.	булькота́вши
Безособова форма	булькочно

буль-ко-та́-ти

Корінь: -булькот-; суфікс: -а; дієслівне закінчення: -ти.

недок. підсилювальне до булькати. ^{[≈ 1]}^{[≠ 1]}^{[▲ 1]}^{[▼ 1]} ◆ Сало шипіло, як змія, булькотало, кувікало, як свиня в тину І. С. Нечуй-Левицький
перен., розм. невиразно говорити; бурмотати ^{[≈ 2]}^{[≠ 2]}^{[▲ 2]}^{[▼ 2]} ◆ Портьє булькотів щось грізно по-мадьярськи І. Я. Франко

Найтісніша спорідненість
іменники: бу́лькіт дієслова: бу́лькати

Від ??

булькати

невиразно говорити; бурмотати