бунтівник

Матеріал з Вікісловника

Українська
[ред.]

Морфосинтаксичні ознаки[ред.]

відмінок однина множина
Н. бунтівни́к бунтівники́
Р. бунтівника́ бунтівникі́в
Д. бунтівнико́ві
бунтівнику́
бунтівника́м
З. бунтівника́ бунтівникі́в
Ор. бунтівнико́м бунтівника́ми
М. бунтівнико́ві
бунтівнику́
бунтівника́х
Кл. {{{3}}}е́ бунтівники́

бун-тів-ни́к

Іменник, істота, чоловічий рід, II відміна (тип відмінювання 3b за класифікацією А. А. Залізняка).

Корінь: -бунт-; суфікси: -івн-ик.

Вимова[ред.]

Семантичні властивості[ред.]

Значення[ред.]

  1. учасник бунту; той, хто зчиняє бунт; бунтар ◆ — Запріть браму! Всім по двадцять п'ять [гарячих], а сьому старому бунтівникові кілько влізе Франко

Синоніми[ред.]

  1. бунтар

Антоніми[ред.]

Гіпероніми[ред.]

Гіпоніми[ред.]

Холоніми[ред.]

Мероніми[ред.]

Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми[ред.]

Колокації[ред.]

Прислів'я та приказки[ред.]

Споріднені слова[ред.]

Найтісніша спорідненість

Етимологія[ред.]

Від ??

Переклад[ред.]

Список перекладів

Джерела[ред.]