вандрівець
Українська[ред.]
Морфосинтаксичні ознаки[ред.]
відмінок | однина | множина |
---|---|---|
Н. | вандріве́ць | вандрівці́ |
Р. | вандрівця́ | вандрівці́в |
Д. | вандрівце́ві вандрівцю́ |
вандрівця́м |
З. | вандріве́ць | вандрівці́ |
Ор. | вандрівце́м | вандрівця́ми |
М. | вандрівці́ вандрівця́ |
вандрівця́х |
Кл. | вандрівцю́* | вандрівці́* |
ван-дрі-ве́ць
Іменник, істота, чоловічий рід, I відміна (тип відмінювання 5*b за класифікацією А. А. Залізняка).
Корінь: -вандрів-; суфікс: -ець.
Вимова[ред.]
- МФА : [ʋɐndʲrʲiˈu̯ɛt͡sʲ] (одн.), [ʋɐndʲrʲiu̯ˈt͡sʲi] (мн.)
- прослухати вимову?, файл
- УФ: []
Семантичні властивості[ред.]
Значення[ред.]
- діал. мандрівець. [▲ 1] ◆ Немає прикладів слововжитку (див. рекомендації).
Синоніми
- ↑ ?
Антоніми
- ↑ ?
Гіпероніми
Гіпоніми
- ↑ ?
Холоніми[ред.]
Мероніми[ред.]
Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми[ред.]
Колокації[ред.]
Прислів'я та приказки[ред.]
Споріднені слова[ред.]
Найтісніша спорідненість | |
Етимологія[ред.]
Від вандри, далі від нім. wandern «бродити, блукати, мандрувати», як і нім. wandeln «блукати, прогулюватися», споріднене з нідерл. wanderen, дфриз. wondria, дав.-англ. wandrian, англ. wander, данськ. vandre, шв. vandra «тс.», дав.-англ. wendan «обертатися, обходити», windan «вертіти, крутити», н.-нім. winden «вити»; українські форми з початковим м виникли, очевидно, внаслідок регресивної дисиміляції у дієслівній основі вандрува-; рос. мандри́ха «волоцюга», мандрова́ть «мандрувати, тинятися, швендяти», білор. вандрава́нне, пол. wędrowanie, чеськ. vandr, словац. vandry, в.-луж. wandrak «блукач», н.-луж. wandrowanje
Переклад[ред.]
Список перекладів | |
Джерела[ред.]
- Українська мова
- Українські іменники
- Українські лексеми
- Істоти/uk
- Чоловічий рід/uk
- Українські іменники, відмінювання 5*b
- Українські слова з суфіксом -ець
- Українські слова морфемної будови слова R-s
- Діалектні вирази/uk
- Сторінки без прикладів ужитку
- Слова з 10 букв/uk
- Людина/uk
- Агентиви/uk
- Мандрівники/uk
- Туристи/uk
- Германізми/uk