вимовляти

Українська

вимовляти I

Морфосинтаксичні ознаки

	теп. ч.	мин. ч.	майб. ч.	наказ.
Я	вимовля́ю	вимовля́в вимовля́ла	вимовля́тиму	—
Ти	вимовля́єш	вимовля́в вимовля́ла	вимовля́тимеш	вимовля́й
Він Вона Воно	вимовля́є	вимовля́в вимовля́ла вимовля́ло	вимовля́тиме	—
Ми	вимовля́єм(о)	вимовля́ли	вимовля́тимем(о)	вимовля́ймо
Ви	вимовля́єте	вимовля́ли		вимовля́йте
Вони	вимовля́ють	вимовля́ли	вимовля́тимуть	—
Дієприкм. теп. ч.
Дієприкм. мин. ч.
Дієприсл. теп. ч.	вимовля́ючи
Дієприсл. мин. ч.	вимовля́вши
Пас. дієприкм. теп. ч.	—
Безособова форма	—

ви-мов-ля́-ти

Дієслово, недоконаний вид, перехідне, тип дієвідміни за класификацією А. Залізняка — 1a. Відповідне дієслово доконаного виду — вимовити.

Префікс: ви-; корінь: -мовл-; суфікс: -я; дієслівне закінчення: -ти.

Вимова

• • МФА: [ʋemɔu̯ˈlʲɑte]
•  прослухати вимову^{?, файл}
• УФ: []

Семантичні властивості

Значення

1. передавати голосом звуки, слова своєї або чужої мови; говорити певним чином. ◆ Немає прикладів слововжитку (див. рекомендації).
2. говорити що-небудь, промовляти.
   1. Висловлювати думку, враження, почуття.

Синоніми

Антоніми

Гіпероніми

Гіпоніми

Споріднені слова

Найтісніша спорідненість
іменники: вимова, вимовка, вимовляння дієслова: вимовити, дієприкметники: вимовлений

Етимологія

Від ??

Переклад

передавати голосом звуки, слова своєї або чужої мови; говорити певним чином
Російськаru: произносить (ru); вымалвливать (ru) (рідк.)

говорити що-небудь, промовляти

Джерела

• Словник УЛІФ: вимовляти