змова

Українська

Морфосинтаксичні ознаки

відмінок	однина	множина
Н.	змо́ва	змо́ви
Р.	змо́ви	змо́в
Д.	змо́ві	змо́вам
З.	змо́ву	змо́ви
Ор.	змо́вою	змо́вами
М.	змо́ві	змо́вах
Кл.	змо́во*	змо́ви*

змо́-ва

Іменник, неістота, жіночий рід, I відміна (тип відмінювання 1a за класифікацією А. А. Залізняка).

Префікс: з-; корінь: -мов-; закінчення: -а.

Вимова

• • МФА: [ˈzmɔu̯ɐ]
•  прослухати вимову^{?, файл}
• УФ: []

Семантичні властивості

Значення

1. таємна угода для досягнення якої-небудь мети (частіше політичної). ◆ Немає прикладів слововжитку (див. рекомендації).
2. взаємна домовленість кількох чи багатьох осіб про спільні дії. ◆ Немає прикладів слововжитку (див. рекомендації).

Синоніми

Антоніми

Гіпероніми

Гіпоніми

Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми

• теорія змов

Споріднені слова

Найтісніша спорідненість

Етимологія

Від з- та мова, далі від psl. *m^ъlva «гомін», *m^ъlviti «гомоніти»; — походження остаточно не з'ясоване; розглядається як звуконаслідувальне утворення (Преобр. І 548; Holub—Kop. 227; Младенов 310); зіставляється з дінд. brávīti «говорить», авест. mraoiti «говорить» (Machek ESJČ 369; Герценберг Ир. языкозн. 132); припускається зв'язок з лат. murmurāre «бурмотіти» (Holub—Kop. 227), лат. prō-mulgāre «оголошувати, обнародувати» (Szemerenyi Emérita 22, 159—160), з psl. mel-/mol- «молоти» (Schuster—Šewc 945).— Кобилянський Мовозн. 1976/6, 31; Фасмер—Трубачёв II 641; Brückner 345.

Переклад

таємна угода для досягнення якої-небудь мети
Російськаru: заговор (ru) чол., сговор (ru) чол.

взаємна домовленість кількох чи багатьох осіб про спільні дії

Джерела

• Словник УЛІФ: змова