змова
Зовнішній вигляд
Українська
[ред.]Морфосинтаксичні ознаки
[ред.]відмінок | однина | множина |
---|---|---|
Н. | змо́ва | змо́ви |
Р. | змо́ви | змо́в |
Д. | змо́ві | змо́вам |
З. | змо́ву | змо́ви |
Ор. | змо́вою | змо́вами |
М. | змо́ві | змо́вах |
Кл. | змо́во* | змо́ви* |
змо́-ва
Іменник, неістота, жіночий рід, I відміна (тип відмінювання 1a за класифікацією А. А. Залізняка).
Префікс: з-; корінь: -мов-; закінчення: -а.
Вимова
[ред.]- МФА: [ˈzmɔu̯ɐ]
- прослухати вимову?, файл
- УФ: []
Семантичні властивості
[ред.]Значення
[ред.]- таємна угода для досягнення якої-небудь мети (частіше політичної). ◆ немає прикладів застосування.
- взаємна домовленість кількох чи багатьох осіб про спільні дії. ◆ Немає прикладів слововжитку (див. рекомендації).
Синоніми
Антоніми
Гіпероніми
Гіпоніми
Холоніми
[ред.]Мероніми
[ред.]Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми
[ред.]Колокації
[ред.]Прислів'я та приказки
[ред.]Споріднені слова
[ред.]Найтісніша спорідненість | |
Етимологія
[ред.]Від з- та мова, далі від psl. *mъlva «гомін», *mъlviti «гомоніти»; — походження остаточно не з'ясоване; розглядається як звуконаслідувальне утворення (Преобр. І 548; Holub—Kop. 227; Младенов 310); зіставляється з дінд. brávīti «говорить», авест. mraoiti «говорить» (Machek ESJČ 369; Герценберг Ир. языкозн. 132); припускається зв'язок з лат. murmurāre «бурмотіти» (Holub—Kop. 227), лат. prō-mulgāre «оголошувати, обнародувати» (Szemerenyi Emérita 22, 159—160), з psl. mel-/mol- «молоти» (Schuster—Šewc 945).— Кобилянський Мовозн. 1976/6, 31; Фасмер—Трубачёв II 641; Brückner 345.
Переклад
[ред.]таємна угода для досягнення якої-небудь мети | |
взаємна домовленість кількох чи багатьох осіб про спільні дії | |