Українська

бан-ду-ри́с-та

Іменник, істота, жіночий рід, I відміна (тип відмінювання 1a за класифікацією А. А. Залізняка).

Корінь: -бандурист-; закінчення: -а.

рідк. те ж саме, що бандурист. ^{[≈ 1]}^{[≠ 1]}^{[▲ 1]}^{[▼ 1]} ◆ Й по сусідніх селах знали бандуристу… Всюди його пісню, щиру і огнисту, Мир невередливий слухати любив (Щоголів Я. І.).

Найтісніша спорідненість
зменш.-пестливі форми: бандурка ін. іменники: бандурист, бандуристка, бандурник прикметники: бандурний

Від ??

Список перекладів