Українська

бан-ду́р-ка

Іменник, неістота, жіночий рід, I відміна (тип відмінювання 3*a за класифікацією А. А. Залізняка).

Корінь: -бандур-; суфікс: -к; закінчення: -а.

зменшливе до бандура. ^{[≈ 1]}^{[≠ 1]}^{[▲ 1]}^{[▼ 1]} ◆ Зробив [Котик] собі бандурку, узяв мішок і молоток і пішов до лисиччиної хатки («Українські казки»).

Найтісніша спорідненість
іменники: бандурист, бандуриста, бандуристка, бандурник прикметники: бандурний

Від ??

Список перекладів