дякувати

Українська

дя́кувати

Морфосинтаксичні ознаки

	теп. ч.	мин. ч.	майб. ч.	наказ.
Я	дя́кую	дя́кував	дя́куватиму	—
Ти	дя́куєш	дя́кував дя́кувала	дя́куватимеш	дя́куй
Він Вона Воно	дя́кує	дя́кував дя́кувала дя́кувало	дя́куватиме	—
Ми	дя́куєм(о)	дя́кували	дя́куватимем(о)	дя́куймо
Ви	дя́куєте	дя́кували		дя́куйте
Вони	дя́кують	дя́кували	дя́куватимуть	—
Дієприкм. теп. ч.	—
Дієприкм. мин. ч.	—
Дієприсл. теп. ч.	дя́куючи
Дієприсл. мин. ч.	дя́кувавши
Безособова форма	дя́кувано

дякувати (не зазначено розбиття на склади)

Дієслово, недоконаний вид, перехідне, тип дієвідміни за класификацією А. Залізняка — 2a.

Корінь: -дяк-; суфікс: -ува; дієслівне закінчення: -ти.

Вимова

• МФА: [ˈdʲɑkʊu̯ɐte]
•  прослухати вимову^{?, файл}
• УФ: [д’а́кувати^е]

Семантичні властивості

Значення

1. висловлювати, виражати подяку, бути вдячним за щось ◆ Хазяїн […] став дякувати Трохимові, що він такий вірний. Г. Ф. Квітка-Основ'яненко, «Перекотиполе», 1840 р. [СУМ-11] ◆  — Ти б ще дякувала, що тобою не гордують, що так привітливо з тобою обходяться. Панас Мирний, «Татарин братик, татарин!», 1870-ті рр. [СУМ-11] ◆ [Орися:] Напоїла ото я коня, він дякує і далі пита: чи будеш, каже, на вечорницях? Степан Васильченко, «Чарівниця», 1902 р. [СУМ-11] ◆ Що ж: двоє [бійців] було забито, дехто ранений, а решта дякувала фортуні за відсутність куль у револьверові. Юрій Яновський, «Роман Ма», 1925 р. [СУМ-11] * у порівняннях ◆ Схиливши білу головку, наче дякував [первоцвіт] золотому сонечку, що воно першому дало спроможність побачити веселе свято весни… М. М. Коцюбинський, «На віру», 1891 р. [СУМ-11]
2. уживається як слово, яким виражають вдячність за зроблене добро, виявлепу увагу ◆  — Прощайте, дякую! — він [Соловей] до Осла озвався. Л. І. Глібов, «Осел і Соловей», 1890 р. [СУМ-11] ◆  — Дякую, дядино, я не голодний. Іван Багмут, «Шматок пирога», 1957 р. [СУМ-11]

Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми

• дякувати Богу

Споріднені слова

Найтісніша спорідненість
іменники: дякую

Етимологія

Від дяка «вдячність; [бажання Ж; охота, намір, настрій, воля ДзУЗЛП]», дяко́ванець «учасник весільного почту» Ж. дя́кованці «дякування» Я, дя́кувати, дя́чити, дя́кнути «дати» Е36 2, дячи́ться «добре поводитися, траплятися» ДзУЗЛП, дячи́ти собі «подобати» Досл. з мовозн. 1962, дя́чний Ж, дя́чно «охоче, радо» Ж, вдя́чний, вдя́читися «удатися, потрапити» Ж, віддя́ка, відвдя́ка Ж, віддя́чливий, віддя́чити, завдя́чувати, завдя́чливо, завдяки́, невдя́ка Ж, невдя́чник, невдя́чливий Ж, оддяка Пі, оддя́чка, подя́ка, подя́чливий, подя́чний, удя́чний, ст. дяковати (1433);— рос. дя́ка, дя́ковать, білор. дзяк, падзя́ка, дза́каваць, пол. dzięk, dzięka, dzięki, dziękować, чеськ. dík, děkovati, ст. diek(a), děk, словац. ďaka, ďakovať, в.-луж. dźak, в.-луж. dźakować so, н.-луж. źěk, źěkowaś se; — запозичене з німецької мови через польську (у закарпатські говори, можливо, і через словацьку); пол. dzięk є старим запозиченням із сер.-в.-нім. dank «подяка, думка» (д.-в.-нім. danken «дякувати»); слов'янське ę на місці an пояснюють впливом форми множини іменника denke «думки» і дієслова denken «думати» (звідки і сер.-в.-нім. dank) (Kiparsky GLG 143—144); д.-в.-нім. denken споріднене з дав.-англ. fiencan, д.-ісл. þekkja, готська þagkjan «тс.», лат. tongeo «знаю». — Кобилянський Мовозн. 1976/6 , 34; Дзендзелівський УЗЛП 48— 49; Потебня РФВ І 263; Шелудько 31; Richhardt 45; Филин Происх. яз. 623; Фасмер 1 561; Sławski І 204; Kluge—Mitzka 127.

Переклад

Список перекладів
Англійськаen: to thank (en) Грецькаel: ευχαριστώ (el) Португальськаpt: agradecer (pt), exprimir gratidão (pt) Російськаru: благодарить (ru)

Джерела

• Словник УЛІФ: дякувати

дякува́ти

Морфосинтаксичні ознаки

	теп. ч.	мин. ч.	майб. ч.	наказ.
Я	дяку́ю	дякува́в	дякува́тиму	—
Ти	дяку́єш	дякува́в дякува́ла	дякува́тимеш	дяку́й
Він Вона Воно	дяку́є	дякува́в дякува́ла дякува́ло	дякува́тиме	—
Ми	дяку́єм(о)	дякува́ли	дякува́тимем(о)	дяку́ймо
Ви	дяку́єте	дякува́ли		дяку́йте
Вони	дяку́ють	дякува́ли	дякува́тимуть	—
Дієприкм. теп. ч.	—
Дієприкм. мин. ч.	—
Дієприсл. теп. ч.	дяку́ючи
Дієприсл. мин. ч.	дякува́вши
Безособова форма	—

дякувати (не зазначено розбиття на склади)

Дієслово, недоконаний вид, неперехідне, тип дієвідміни за класификацією А. Залізняка — 2a.

Корінь: -дяк-; суфікс: -ува; дієслівне закінчення: -ти.

Вимова

• МФА: [dʲɐkʊˈu̯ɑte]
• УФ: [д’акува́ти^е]

Семантичні властивості

Значення

1. бути дяком ◆ Дякував він лише кілька років. Ю. О. Збанацький, «Малиновий дзвін», 1958 р. [СУМ-11]

Споріднені слова

Найтісніша спорідненість

Етимологія

Від дяк, дякі́вна, дякі́внич «син дяківни» Я, дякі́вня «дім дячка», дякі́вство «посада дяка; (зб.) дяки», дяче́нко, дяченкі́вна, дяченя́, дячи́ло «товстий, великий дяк» Я, дячи́ха, дячо́к, дякува́ти «бути дяком»;— рос. дьяк, білор. дзяк, др. диякъ «диякон, дяк», диакъ, дьякъ «тс.», пол. djak, ст. dziak «церковний співак, писар», żak «учень», чеськ. žák, словац. žiak «тс.», заст. болг. дяк «учень; причетник», мак. ѓак «служка, причетник»», сербохорв. ҕа̂к «учень», словен. diják «студент, учень», стсл. діякъ «диякон»; — очевидно, через церковнослов'янську мову запозичене в давньоруську з грецької; д.-грец. διάκος, διάκων «слуга, диякон», гр. διἆκονος «тс.» етимологічно не зовсім ясне.— Шанский ЭСРЯ І 5, 226; Фасмер І 560; Machek ESJČ 721; Holub— Lyer 130; БЕР I 472; Bezlaj ESSJ I 101; Bern. I 198—199; Frisk 1 384—385. — Див. ще дия́кон.

Переклад

Список перекладів

Джерела

• Словник УЛІФ: дякувати