зумовлювати

Українська

Морфосинтаксичні ознаки

	теп. ч.	мин. ч.	майб. ч.	наказ.
Я	зумо́влюю	зумо́влював	зумо́влюватиму	—
Ти	зумо́влюєш	зумо́влював зумо́влювала	зумо́влюватимеш	зумо́влюй
Він Вона Воно	зумо́влює	зумо́влював зумо́влювала зумо́влювало	зумо́влюватиме	—
Ми	зумо́влюєм(о)	зумо́влювали	зумо́влюватимем(о)	зумо́влюймо
Ви	зумо́влюєте	зумо́влювали		зумо́влюйте
Вони	зумо́влюють	зумо́влювали	зумо́влюватимуть	—
Дієприкм. теп. ч.	—
Дієприкм. мин. ч.	—
Дієприсл. теп. ч.	зумо́влюючи
Дієприсл. мин. ч.	зумо́влювавши
Безособова форма	зумо́влювано

зумовлювати (не зазначено розбиття на склади)

Дієслово, недоконаний вид, перехідне, тип дієвідміни за класификацією А. Залізняка — 2a. Відповідне дієслово доконаного виду — зумовити.

Префікс: з-; корінь: -умов-; суфікси: -л-юва; дієслівне закінчення: -ти.

Вимова

 прослухати вимову^{?, файл}

УФ: []

Семантичні властивості

Значення

1. бути причиною чого-небудь, викликати щось; спричиняти. ◆ Немає прикладів слововжитку (див. рекомендації).
2. будучи умовою існування або формування чого-небудь, визначати його якість, характер, специфіку. ◆ Немає прикладів слововжитку (див. рекомендації).

Синоніми

Антоніми

Гіпероніми

Гіпоніми

Споріднені слова

Найтісніша спорідненість

Етимологія

Від ??

Переклад

Список перекладів

Список перекладів

Джерела

• Словник УЛІФ: зумовлювати
• Зумовлювати // Словник української мови : в 11 т. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К. : Наукова думка, 1970—1980.