конати

Українська

Морфосинтаксичні ознаки

	теп. ч.	мин. ч.	майб. ч.	наказ.
Я	кона́ю	кона́в кона́ла	кона́тиму	—
Ти	кона́єш	кона́в кона́ла	кона́тимеш	кона́й
Він Вона Воно	кона́є	кона́в кона́ла кона́ло	кона́тиме	—
Ми	кона́єм(о)	кона́ли	кона́тимем(о)	кона́ймо
Ви	кона́єте	кона́ли		кона́йте
Вони	кона́ють	кона́ли	кона́тимуть	—
Дієприкм. теп. ч.
Дієприкм. мин. ч.
Дієприсл. теп. ч.	кона́ючи
Дієприсл. мин. ч.	кона́вши
Пас. дієприкм. теп. ч.	—
Безособова форма	—

ко-на́-ти

Дієслово, недоконаний вид, перехідне, тип дієвідміни за класификацією А. Залізняка — 1a.

Корінь: -кона-; дієслівне закінчення: -ти.

Вимова

• МФА: [kɔˈnɑte]
•  прослухати вимову^{?, файл}
• УФ: []

Семантичні властивості

Значення

1. бути в передсмертній агонії; умирати. ◆ Вже десять тухольців було ранених; вони конали від страшної гадючої отрути І. Я. Франко, «VI, 1951, 128» ◆ Дехто з людей упав коло гармат і хрипів, конаючи Юрій Яновський, «I, 1958, 166»
2. * Образно. ◆ Сиділи ми при згаслому багатті усі гуртом…, дивилися, як вогники блакитні тремтіли і конали Леся Українка, «I, 1951, 293»
3. те ж саме, що мучитися ◆ Бачив він [Т. Шевченко]…, як його рідні брати та сестри конали на панщині, в неволі… Панас Мирний, «V, 1955, 312» ◆ Душно конать у знесиллі… Дайте повітря на мить! Раз до цілющої хвилі 3 ліжка мене підніміть! Павло Грабовський, «I, 1959, 53» ◆ Вода в ручаях і криницях висихала, навіть звірі в лісах конали від спраги Оксана Іваненко, «Великі очі, 1956, 111»

Споріднені слова

Найтісніша спорідненість

Етимологія

Від кона́ти «умирати; мучитися», кана́ти «гинути», ко́нати «мірятися, переставляти руки па палиці, поки чиясь рука не виявиться зверху (на кінці)» Я, виконати «здійснити, закінчити, (вимерти)», викона́вець, викона́вчий, докона́ти «довести до важкого стану, замучити; здійснити, зробити; домогтися, досягти; виконати», докона́тися «переконатися; випробувати», доко́наний, перекона́ти «довести, змусити погодитися; (переконатися)», перекона́тися, перекона́ння, переко́нливий, покона́ти «повмирати; перемогти», розкон «останній подих» Мед, скона́ти, скін «мерть; кінець; мета», скон «смерть», укона́тися «томитися»;— рос. конать, капать «кінчати, знищувати; мучити», кона́ть «вершити, робити; умирати», кона́ться «закінчуватися; умирати; мірятися; примушувати один одною що-небудь робити», докона́ть «окопати», білор. кана́ць «умирати; наближатися до кінця», конова́ць «визначати», пол. konać «умирати; (ст.) доводити до кінця; виконувати», чеськ. konati «виконувати, робити; (ст.) кінчати; умирати», словац. konať «виконувати, робити», в.-луж. коnsć «виконувати; кінчати», нижньолужицька, сербохорв. dokònati «закінчити», si. konati «тс.»;— psl. konati «кінчати, виконувати; умирати», похідне від konъ «кінець»;— пов'язання з д.-грец. κονἐω, ἐγκονἐω «поспішаю», διακονἐω «служу; роблю послуги» (Maehek ESJČ 272) позбавлене підстав — Фасмер II 307—308; Sławski 11 106; Brückner 252; Holub— Lyer 253; Schusler-Sewc 608-609; ЭССЯ І0. I8l—182. — Див. ще кін.— Пор. досконалий, кінець.

Переклад

Список перекладів

Список перекладів

Джерела

• Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 255.