увикати

Українська

Морфосинтаксичні ознаки

	теп. ч.	мин. ч.	майб. ч.	наказ.
Я	увика́ю	увика́в	увика́тиму	—
Ти	увика́єш	увика́в увика́ла	увика́тимеш	увика́й
Він Вона Воно	увика́є	увика́в увика́ла увика́ло	увика́тиме	—
Ми	увика́єм(о)	увика́ли	увика́тимем(о)	увика́ймо
Ви	увика́єте	увика́ли		увика́йте
Вони	увика́ють	увика́ли	увика́тимуть	—
Дієприкм. теп. ч.	увика́ющий
Дієприкм. мин. ч.	увика́вший
Дієприсл. теп. ч.	увика́я
Дієприсл. мин. ч.	увика́в, увика́вши
Пас. дієприкм. теп. ч.	увика́емый
Пас. дієприкм. мин.	—
Безособова форма	увика́овано

у-ви-ка́-ти

Дієслово, недоконаний вид, перехідне, тип дієвідміни за класификацією А. Залізняка — 1a.

Префікс: у-; корінь: -вик-; суфікс: -а; дієслівне закінчення: -ти.

Вимова

• • МФА: [ʊu̯eˈkɑte]
•  прослухати вимову^{?, файл}
• УФ: []

Семантичні властивості

Значення

1. зах. звикати. ◆ Немає прикладів слововжитку (див. рекомендації).

Синоніми

Антоніми

Гіпероніми

Гіпоніми

Споріднені слова

Найтісніша спорідненість

Етимологія

Від викати, далі від праслов'янської форми *vɨknǭtī, від котрої також виникли д.-рус., ст.-слов. выкнѫти (д.-грец. μανθάνω), укр. приви́кнути, рос. привыкнуть, привыкать, сербохорв. ви̏кнути, чеськ. navykat, пол. nawyknąć, в.-луж. wuknyć «учитися»; сюди ж зви́чай, учи́ти, нау́ка, на́вик; праіндоєвр. *euk-. Споріднене лит. jùnkstu, лит. jùnkti «привикати, ставати звичним», lat. jûkt, лит. jaukìnti «привчати», прус. iaukint «вправляти», лит. jaukùs «лагідний, приємний», д.-інд. úcyati «мати звичай», ṓkas «задоволення», вірм. usanim «звикаю, учуся», готська biūhts «звичний», д.-ірл. do-uccim «понимаю, знаю». (Використані матеріали словника М. Фасмера.)

Переклад

Список перекладів