україна

Див. також Україна.

Українська

укра́їна

Морфологічні та синтаксичні властивості

відмінок	однина	множина
Н.	укра́їна	укра́їни
Р.	укра́їни	укра́їн
Д.	укра́їні	укра́їнам
З.	укра́їну	укра́їни
Ор.	укра́їною	укра́їнами
М.	укра́їні	укра́їнах
Кл.	укра́їно*	укра́їни*

у-кра́-ї-на

Іменник, неістота, жіночий рід, I відміна (тип відмінювання 1a за класифікацією А. А. Залізняка).

Префікс: у-; корінь: -краj-; суфікс: -їн; закінчення: -а.

Вимова

• МФА: [ʊˈkrɑjinɐ]
•  прослухати вимову^{?, файл}
• УФ: []

Семантичні властивості

Значення

1. заст. територія уздовж меж держави, біля її краю. ◆ [Завада:] Чи судили її? Якби судили, то було би чутно, адже Самбір не така далека україна. І. Я. Франко, «Будка», 1902 р. ◆ Воєвода Свенелд не раз говорив, що мир для Русі страшніший нині від брані, що на українах своїх і в полі Русь проливає крові більше, ніж на брані. Семен Скляренко, «Святослав», 1959 р.

Етимологія

Від давньорус. ѹкраина «прикордонна місцевість». Пор. укр. україна, рос. украина, білор. украіна «місцевість за межами Білорусі, куди їздять на заробітки; країна, яка лежить на межі або за межами батьківщини чи області» (Носович), пол. ukraina «прикордонний край; окраїна; далекі краї; край світу», чеськ. ukraina, словац. ukrajina, в.-луж. wukrajina, болг. украйна, мак. украина, словен. ukrajína. — Похідне утворення від край. — Фасмер IV 156—157. Етимологічний словник української мови: У 7 т. / Редкол. О. С. Мельничук (голов. ред.) та ін. — К.: Наук. думка, 1983. — ISBN 966-00-0816-3. Т. 6: У — Я / Уклад.: Р. В. Болдирєв та ін. — 2006. — 568 с. ISBN 978-966-00-0197-8.

Джерела

• Словник УЛІФ: україна
• Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 422.

украї́на

Морфологічні та синтаксичні властивості

відмінок	однина	множина
Н.	украї́на	украї́ни
Р.	украї́ни	украї́н
Д.	украї́ні	украї́нам
З.	украї́ну	украї́ни
Ор.	украї́ною	украї́нами
М.	украї́ні	украї́нах
Кл.	украї́но*	украї́ни*

у-кра-ї́-на

Іменник, неістота, жіночий рід, I відміна (тип відмінювання 1a за класифікацією А. А. Залізняка); після слів, що закінчуються на голосний, можливе вживання відмін вкраїна.

Префікс: у-; корінь: -краj-; суфікс: -ін; закінчення: -а.

Вимова

• МФА: [ukrɑˈjɪnɑ]
•  вимова^{?, файл}

Семантичні властивості

Значення

1. заст. країна, край ◆ Ой по горах, по долинах, // По козацьких українах // Сив голубонько літає, // Собі пароньки шукає. Народна творчість ◆ Блукав наш предкопращур козак Савлук по горах, по долинах, по усяких українах, шукаючи — чого, я не знаю, та, може, і сам козак Савлук не знав. Марко Вовчок, «Дяк», 1859—1961 р. ◆ Він на всі козацькі україни за лицаря знаний, а вона зросла в степу, як трава. П. Й. Панч, «Гомоніла Україна», 1954 р.

Етимологія

Від давньорус. ѹкраина «прикордонна місцевість». Пор. укр. україна, рос. украина, білор. украіна «місцевість за межами Білорусі, куди їздять на заробітки; країна, яка лежить на межі або за межами батьківщини чи області» (Носович), пол. ukraina «прикордонний край; окраїна; далекі краї; край світу», чеськ. ukraina, словац. ukrajina, в.-луж. wukrajina, болг. украйна, мак. украина, словен. ukrajína. — Похідне утворення від край. — Фасмер IV 156—157. Етимологічний словник української мови: У 7 т. / Редкол. О. С. Мельничук (голов. ред.) та ін. — К.: Наук. думка, 1983. — ISBN 966-00-0816-3. Т. 6: У — Я / Уклад.: Р. В. Болдирєв та ін. — 2006. — 568 с. ISBN 978-966-00-0197-8.

Джерела

• Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 422.