Україна

Матеріал з Вікісловника
Див. також україна.
Гляньте Україна у Вікіпедії, вільній енциклопедії.

Українська
[ред.]

Морфологічні та синтаксичні властивості[ред.]

відмінок однина множина
Н. Украї́на Украї́ни
Р. Украї́ни Украї́н
Д. Украї́ні Украї́нам
З. Украї́ну Украї́ни
Ор. Украї́ною Украї́нами
М. Украї́ні Украї́нах
Кл. Украї́но* Украї́ни*

У-кра-ї́-на

Іменник, неістота, жіночий рід, I відміна (тип відмінювання 1a за класифікацією А. А. Залізняка). Префікс: У-; корінь: -край-; суфікс: -ин-; закінчення:

Вимова[ред.]

Семантичні властивості[ред.]

Значення[ред.]

  1. геогр. країна в Центрально-Схiдній Європі, межує з Росією, Білоруссю, Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією та Молдовою. Через море межує ще й з Болгарією, Туреччиною та Грузією.

Синоніми[ред.]

  1. Русь
  2. Україна-Русь
  3. Русь-Україна
  4. Київська Русь
  5. Давня Русь
  6. Рутенія

Гіпероніми[ред.]

  1. країна
  2. україна

Гіпоніми[ред.]

Усталені словосполучення, фразеологізми[ред.]

Споріднені слова[ред.]

Етимологія[ред.]

Від укр. укра́ї́на, далі від праслов'янської форми, від якої також виникли д.-рус. ѹкраина «прикордонна місцевість», рос. украина, білор. украіна «місцевість за межами Білорусі, куди їздять на заробітки; країна, яка лежить на межі або за межами батьківщини чи області» (Носович), пол. ukraina «прикордонний край; окраїна; далекі краї; край світу», чеськ. ukraina, словац. ukrajina, в.-луж. wukrajina, болг. украйна, мак. украина, словен. ukrajína. — Похідне утворення від край. — Фасмер IV 156—157. Етимологічний словник української мови: У 7 т. / Редкол. О. С. Мельничук (голов. ред.) та ін. — К.: Наук. думка, 1983. — ISBN 966-00-0816-3. Т. 6: У — Я / Уклад.: Р. В. Болдирєв та ін. — 2006. — 568 с. ISBN 978-966-00-0197-8.

Переклад[ред.]

Список перекладів