абсолютний
Українська
[ред.]Морфосинтаксичні ознаки
[ред.]| відм. | однина | множина | ||
|---|---|---|---|---|
| чол. р. | сер. р. | жін. р. | ||
| Н. | абсолю́тний | абсолю́тне | абсолю́тна | абсолю́тні |
| Р. | абсолю́тного | абсолю́тного | абсолю́тної | абсолю́тних |
| Д. | абсолю́тному | абсолю́тному | абсолю́тній | абсолю́тним |
| З. (іст./неіст.) | абсолю́тного (іcт.) абсолю́тний (неіст.) {{{з (чол, неіст)}}} |
абсолю́тне | абсолю́тну | абсолю́тних (іст.) абсолю́тні (неіст.) {{{з (мн, неіст)}}} |
| О. | абсолю́тним | абсолю́тним | абсолю́тною | абсолю́тними |
| М. | абсолю́тнім абсолю́тному |
абсолю́тнім абсолю́тному |
абсолю́тній | абсолю́тних |
аб-со-лю́т-ний
Прикметник, відмінювання 1a.
Корінь: -абсолют-; суфікс: -н; закінчення: -ий.
Вимова
[ред.]- МФА: [ɐbsoˈlʲutnei̯]
прослухати вимову?, файл- УФ: []
Семантичні властивості
[ред.]Значення
[ред.]- безвідносний, узятий поза зв'язком, без порівняння з чим-небудь; безумовний. ◆ Новими відкриттями був зруйнований цілий ряд принципів, які вважались вічними і абсолютними (Вісник АН, 4, 1957, 4).
- цілковитий, повний. ◆ Тут по цілих днях можеш бути в абсолютній самоті, серед природи (Михайло Коцюбинський);
- необмежений ◆ Думає [князь-мурин] про те, що він був колись абсолютним монархом понад далеким, далеким Нігером (Леся Українка)
Синоніми
[ред.]Антоніми
[ред.]Гіпероніми
[ред.]Гіпоніми
[ред.]Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми
[ред.]- абсолютна більшість
- абсолютна вага насіння
- абсолютна величина числа
- абсолютна величина дійсного числа
- абсолютна вологість повітря
- абсолютна додаткова вартість
- абсолютна ідея
- абсолютна істина
- абсолютний нуль
- абсолютна рента
- абсолютна земельна рента
- абсолютний слух
- абсолютна температура
- абсолютний чемпіон
Колокації
[ред.]Прислів'я та приказки
[ред.]Споріднені слова
[ред.]| Найтісніша спорідненість | |
| |
Етимологія
[ред.]Від абсолю́т, абсолю́тний, абсолютизува́ти, ст. абсолютъ «самодержець, необмежений монарх» (XVIII ст.), nop. нове абсолюти́зм «необмежена монархія»;—рос. болг. абсолю́т, білор. абсалю́т, пол. absolut, чеськ. absolutní, словац. absolútum, в.-луж. absolutny, мак. апсолутен, сербохорв. апсо̀л̄ут, словен. absolut(um); — запозичення з латинської мови; лат. absolutus «викінчений, довершений, необмежений» пов'язане з дієсловом absolvo «звільняю, завершую», утвореного з префікса ab- і дієслова solvo «відв'язую, звільняю, піднімаю», що є результатом видозміни давнішого *se-luo, утвореного з основи sě- (sēd) «без», генетично пов'язаного з основою зворотного займенника *se-, *sue-, укр. -ся, свій, і дієслова лат. luo «розв'язую, звільняю, відпускаю», спорідненого з д.-грец. λύω «тс.», дінд. lunā́ti «ріже, відрізує», укр. ла́ва нове значення «абсолютна ідея, істинне саме по собі, цілковитий, довершений» з'явилось у нім. absolut, звідки прийшло в українську мову через російську.— СІС 9; Шанский ЭСРЯ І 1, 19—21; Walde—Hofm. I 2, 834, II 506—507, 557.— Див. ще абажу́р, ла́ва, свій, себе́.
Переклад
[ред.]| Список перекладів | |