варити

Матеріал з Вікісловника
Перейти до навігації Перейти до пошуку

[ред.]

Морфологічні та синтаксичні властивості[ред.]

  тепер. мин. майб. наказ.
Я варю́ вари́в вари́тиму
Ти вариш вари́в
вари́ла
вари́тимеш вари́
Він
Вона
Воно
варить вари́в
вари́ла
вари́ло
вари́тиме
Ми варим (варимо) вари́ли вари́тимем(о) варі́м(о)
Ви варите вари́ли вари́тимете варі́ть
Вони варять вари́ли вари́тимуть
Дієприсл. мин. вари́вши
Дієприкм. пасивн. варений
Безос. форма

ва-ри́-ти

Дієслово, недоконаний вид, перехідне, друга дієвідміна (тип дієвідміни 4c).

Корінь: -вар-; суфікс: ; дієслівне закінчення: -ти.

Вимова[ред.]

МФА: []

Семантичні властивості[ред.]

Значення[ред.]

  1. кип'ятити у воді або в іншій рідині якісь харчові продукти і т. ін., готуючи страву, напій
    1. готувати за допомогою вогню (обід, вечерю і т. ін.)
    2. готувати горілку, пиво і т. інч застосовуючи ряд процесів, одним із яких є кип'ятіння або випаровування
    3. спец. виготовляти, розтоплюючи або піддаючи кип'ятінню (смолу, сталь, скло, мило і т. ін.)
  2. перен. робити гаряче, душно, парко ◆ немає прикладів застосування.

Синоніми[ред.]

Антоніми[ред.]

Гіпероніми[ред.]

Гіпоніми[ред.]

Холоніми[ред.]

Мероніми[ред.]

Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми[ред.]

Колокації[ред.]

Прислів'я та приказки[ред.]

Споріднені слова[ред.]

Етимологія[ред.]

Від праслов'янської форми *variti, від котрої також виникли давньорус. варити, укр. варити, рос. варить, білор. варыць, пол. warzyć, sc. vařiti, словац. variť, в.-луж. warić, н.-луж. wariś, болг. варя «варю», мак. вари «варить», сербохорв. ва́рити, словен. variti, ст.-слов. варити, рос.-церк.-слов. варити. — Праслов'янське variti пов'язане з *vьreti «кипіти»; — споріднене з лит. vérdu vìrti «бурлити, кипіти», лат. verdu, virt «кипіти» (балтосл. *ver- «кипіти, клекотіти»), вірм. վարիմ «горю», нім., англ. warm «теплий», алб. vorbë «горщик для варіння»; сходить до індоєвр. *uerh₁- «палити». Етимологічний словник української мови: В 7 т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. — К.: Наук. думка, 1982. Т. 1: А — Г / Укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 1982. — 632 с.

Переклад[ред.]

Джерела[ред.]

  • Бондаренко І., Хіно Т. Українсько-японський словник / За ред. Ю. О. Карпенка. Київ: Видавничий дім «Альтернативи», 1997. — 250 с.