дружба

Матеріал з Вікісловника
Перейти до навігації Перейти до пошуку

[ред.]

Морфологічні та синтаксичні властивості[ред.]

відмінок однина множина
Н. дру́жба дру́жби
Р. дру́жби дру́жб
Д. дру́жбі дру́жбам
З. дру́жбу дру́жби
Ор. дру́жбою дру́жбами
М. дру́жбі дру́жбах
Кл. дру́жбо* дру́жби*

дру́ж-ба

Іменник, жіночий рід (тип відмінювання 1a за класифікацією А. А. Залізняка).

Корінь: -друж-; суфікс: ; закінчення: .

Вимова[ред.]

Семантичні властивості[ред.]

Значення[ред.]

  1. ж. Стосунки, відносини, в основі яких лежить взаємна прихильність, довір'я, відданість, товариська солідарність, духовна близькість, спільність інтересів тощо. ◆ Ми все в Латинові уста Внесем,… докажем, Що з Турном дружба єсть пуста. Іван Котляревський ◆ — Нехай наша дружба з великою Руссю буде тісна й нерозривна довіку!. Яків Качура ◆ Морально-політична єдність радянського суспільства, дружба народів СРСР, радянський патріотизм стали рушійними силами в нашій країні. Радянська Україна
  2. ч.заст.діал. Товариш молодого, який бере участь у весільному обряді. ◆ То було весілля в жандармів і в одного з них «Эф» [Фідлер] був за дружбу. Михайло Коцюбинський ◆ У суботу рано Марія з дружками, а я з дружбами, з Іваном та ще з одним хлопцем, обійшли і своїх, і вижинівських, запросили на весілля. Ігор Муратов
  • Особа, яка тримає вінець над головою молодого чи молодої в час вінчання й перебуває при них під час весільного обряду. ◆ Я бачив її.., а коло неї його, ..гарного мужчину, з чорною.. бородою, що був її дружбою. Ольга Кобилянська

Синоніми[ред.]

  1. побратимство, стосунки, довір'я, товариськість.

Антоніми[ред.]

  1. ворожість

Гіпероніми[ред.]

Гіпоніми[ред.]

Усталені словосполучення, фразеологізми[ред.]

Споріднені слова[ред.]

Етимологія[ред.]

Від др. дружьба, далі псл. *družьba, що виникло зі сполуки псл. *družiti із наростком псл. *-ьba.

Переклад[ред.]

[ред.]

Морфологічні та синтаксичні властивості[ред.]

відмінок одн. мн.
Н. дру́жба дру́жбы
Р. дру́жбы дру́жб
Д. дру́жбе дру́жбам
З. дру́жбу дру́жбы
О. дру́жбой
дру́жбою
дру́жбами
П. дру́жбе дру́жбах

дру́ж-ба

іменник, неістота, жіночий рід, 1-ше відмінювання (тип відмінювання 1a за класифікацією А. А. Залізняка).


Корінь: -друж-; суфікс: ; закінчення: .

Вимова[ред.]

Семантичні властивості[ред.]

Значення[ред.]

  1. дружба (аналог укр. слову). ◆ немає прикладів застосування.

Синоніми[ред.]

Антоніми[ред.]

Гіпероніми[ред.]

Гіпоніми[ред.]

Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми[ред.]

Прислів’я та приказки[ред.]

Споріднені слова[ред.]

Етимологія[ред.]

Джерела[ред.]

  • Этимологический словарь славянских языков / АН СССР. Институт русского языка им. В.В. Виноградова РАН; Редкол. О. Н. Трубачёв (главный ред.) и др. — : Наука , 1977. Выпуск 4: *čaběniti — *děl'a / Ред.: В. А. Меркулова, Ж. Ж. Варбот, Л. А. Гиндин, Л. В. Куркина, И. П. Петлева, Т. В. Горячёва, В. Михайлович, — 1977. — 235 с.
  • Етимологічний словник української мови: В 7 т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. — К.: Наук. думка, 1985. Т. 2: Д — Копці / Укл.: Н. С. Родзевич та ін. — 1985. — 572 с.