міський
Українська[ред.]
Морфосинтаксичні ознаки[ред.]
| відм. | однина (чол. р.) | однина (жін. р.) | однина (сер. р.) | множина |
|---|---|---|---|---|
| Н. | міськи́й | міська́ | міське́ | міські́ |
| Р. | місько́го | місько́ї | місько́го | міськи́х |
| Д. | місько́му | міські́й | місько́му | міськи́м |
| З. | місько́го міський |
міську́ | міське́ | міськи́х міські́ |
| О. | міськи́м | місько́ю | міськи́м | міськи́ми |
| М. | місько́му міські́м |
міські́й | міські́м місько́му |
міськи́х |
місь-кий
Прикметник, ад'єктивне відмінювання 1b.
Корінь: -місь-; суфікс: --к-; закінчення: -+ий
Вимова[ред.]
- МФА: [mʲiˈsʲkɪi̯]
- УФ: []
Семантичні властивості[ред.]
Значення[ред.]
- прикметник до місто ◆ немає прикладів застосування.
Синоніми[ред.]
Антоніми[ред.]
Гіпероніми[ред.]
Гіпоніми[ред.]
Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми[ред.]
Колокації[ред.]
Прислів'я та приказки[ред.]
Споріднені слова[ред.]
| Найтісніша спорідненість | |
Етимологія[ред.]
Від праслов'янської форми *město, від котрої також виникли д.-рус. мѣсто «місце; поле; площа; селення», ст.-слов. мѣсто (д.-грец. τόπος, χωρίον), укр. місце, укр. місто (знач. з поль.), болг. място, сербохорв. мjе̏сто, словен. mẹ́sto, чеськ. místo «место», чеськ. město «город», словац. mesto, пол. miasto, в.-луж., н.-луж. městо «город». Здогадно лічаться спорідненими лит. mintù, mitaũ, mìsti «харчуватися», лат. mìtu, mist «проживати, знаходитися, кормитися», лит. maĩstas «харчування», maitinù, maitìnti «кормити», авар. mаēʮаnа- ср. р. «місце перебування, житло, дім», mitayaiti, miʮnaiti «живе, пребуває». (Використані матеріали словника М. Фасмера.)
Переклад[ред.]
| Список перекладів | |
Джерела[ред.]
- Словник УЛІФ: міський
- Міський // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.