Перейти до вмісту

прокляття

Матеріал з Вікісловника

Українська

[ред.]

Морфосинтаксичні ознаки

[ред.]
відмінок однина множина
Н. прокля́ття́  —
Р. прокля́ття́  —
Д. прокля́ттю́  —
З. прокля́ття́  —
Ор. прокля́ття́м  —
М. прокля́тті́
прокля́ттю́
 —
Кл. прокля́ття́  —

про-кля́т-тя́

Іменник, неістота, середній рід, II відміна (тип відмінювання 7b за класифікацією А. А. Залізняка); форми множини не використовуються.

Префікс: про-; корінь: -клят-; суфікс: ; закінчення: .

Вимова

[ред.]

Семантичні властивості

[ред.]

Значення

[ред.]
  1. різке засудження кого-небудь, що часто свідчить про безповоротний розрив із ним та супроводжується зловісним побажанням, пророцтвом. ‖ засудження, супроводжуване відлученням від церкви.
  2. прояв різкого осуду кого-, чого-небудь, великого обурення кимсь, чимсь, ненависті до когось, чогось і т. ін. ‖ лайливий вислів, яким виражають такі почуття.
  3. уживається для вираження великого невдоволення, сильного обурення, досади, відчаю і т. ін.
  4. те, що обтяжує, мучить, робить нещасним когось, завдає лиха, горя тощо.

Синоніми

[ред.]

Антоніми

[ред.]

Гіпероніми

[ред.]

Гіпоніми

[ред.]

Холоніми

[ред.]

Мероніми

[ред.]

Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми

[ред.]

Колокації

[ред.]

Прислів'я та приказки

[ред.]

Споріднені слова

[ред.]
Найтісніша спорідненість

Етимологія

[ред.]

Від кля́сти́ «проклинати; лаятися», кля́стися «присягатися», кленьба́ «прокляття» Ж, [клін, кльон, кльо́ни Ж, кля́ння, кляття́], клятьба́ «тс.», клятва, клятий, клято́ваний Я, кляту́щий Я , за́клин, (заст.) заклина́тель, заклина́ч, закля́ття, закля́тий, наклятя ВеЛ, покля́тє Нед, [проклина́ч] Нед, проклі́н, [проклі́нство] ВеБ, прокля́тниця «проклята» Нед, прокля́ття́, прокльо́ни, про́кля́тий, прокляте́нний Нед, проклятний «лайливий» Нед, прокляту́щий, сукля́тий;— рос. клясть, білор. клясці́, пол. klać, чеськ. klíti, словац. kliať, в.-луж. кleć, н.-луж. kleś, полаб. kláně (<*кlьne(tъ) «кляне», болг. кълна «клену», мак. колне «клене», сербохорв. кле́ти «проклинати», словен. kléti, ст.-слов. клѧти «тс.»;— psl. klęti «клясти, проклинати»; — споріднене з kloniti, укр. клони́ти (Brückner 232), з лат. inclīno mē «нахиляюся», гр. κλῑνομαι «схиляюся» (Machek ESJČS 205); зв'язки з дав.-англ. hlimman, д.-ісл. hlymja «дзвеніти» (Bern. І 525—526) менш вірогідні; лат. klentêt «проклинати», прус. klantemmai «проклинаємо» запозичені з слов’янських мов.— Фасмер II 259; Sławski II 193—194; ЭССЯ 10, 37—38; Gołąb LP 16, 65—66.


Переклад

[ред.]
різке засудження кого-небудь, що часто свідчить про безповоротний розрив із ним та супроводжується зловісним побажанням, пророцтвом.
прояв різкого осуду кого-, чого-небудь, великого обурення кимсь, чимсь, ненависті до когось, чогось і т. ін.
уживається для вираження великого невдоволення, сильного обурення, досади, відчаю і т. ін.
те, що обтяжує, мучить, робить нещасним когось, завдає лиха, горя тощо

Див. також

[ред.]

Джерела

[ред.]