Українська

то-по́-ля

Іменник, неістота, жіночий рід, I відміна (тип відмінювання 5a за класифікацією А. А. Залізняка).

Корінь: -топол-; закінчення: -я.

дерево родини вербових із високим прямим стовбуром, глянсуватими листками різної форми та одностатевими квітками у вигляді повислих сережок ^{[≈ 1]}^{[≠ 1]}^{[▲ 1]}^{[▼ 1]} ◆ Вітер в гаї нагинає // Лозу і тополю, // Лама дуба, котить полем // Перекотиполе. Т. Г. Шевченко, «Мар'яна-чернця», 22 листопада (4 грудня) 1841 р. [СУМ-11] ◆ Сонце сідало за горами, за високими тополями, що стояли на горі. І. С. Нечуй-Левицький, «Пропащі», 1888 р. [СУМ-11] ◆ Зашуміла вітами стара тополя. А. І. Шиян [СУМ-11] * у порівняннях ◆ Дівчина стояла нерухомо, мов тополя, похилена осіннім вітром. О. Т. Гончар, «Прапороносці», 1946—1948 рр. [СУМ-11] // у знач. збірн. ◆ На супіщаних ґрунтах, каштанових і південних чорноземах для садів і виноградників можна рекомендувати узлісні смуги з тополі. [СУМ-11]

Найтісніша спорідненість

Від ??

Список перекладів
Російська_ru: то́поль ^(ru) чол.