Українська

Морфосинтаксичні ознаки

відмінок	однина	множина
Н.	прокля́ття́	—
Р.	прокля́ття́	—
Д.	прокля́ттю́	—
З.	прокля́ття́	—
Ор.	прокля́ття́м	—
М.	прокля́тті́ прокля́ттю́	—
Кл.	прокля́ття́	—

про-кля́т-тя́

Іменник, неістота, середній рід, II відміна (тип відмінювання 7b за класифікацією А. А. Залізняка); форми множини не використовуються.

Префікс: про-; корінь: -клят-; суфікс: -т; закінчення: -я.

Вимова

МФА: [prɔˈklʲɑtʲːɐ]
прослухати вимову^{?, файл}
УФ: []

Семантичні властивості

Значення

різке засудження кого-небудь, що часто свідчить про безповоротний розрив із ним та супроводжується зловісним побажанням, пророцтвом. ‖ засудження, супроводжуване відлученням від церкви.
прояв різкого осуду кого-, чого-небудь, великого обурення кимсь, чимсь, ненависті до когось, чогось і т. ін. ‖ лайливий вислів, яким виражають такі почуття.
уживається для вираження великого невдоволення, сильного обурення, досади, відчаю і т. ін.
те, що обтяжує, мучить, робить нещасним когось, завдає лиха, горя тощо.

Синоніми

—
—
—
—

Антоніми

—
—
—
—

Гіпероніми

—
—
—
—

Гіпоніми

—
—
—
—

Холоніми

—
—
—
—

Мероніми

—
—
—
—

Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми

Колокації

Прислів'я та приказки

Споріднені слова

Найтісніша спорідненість

Етимологія

Від кля́сти́ «проклинати; лаятися», кля́стися «присягатися», кленьба́ «прокляття» Ж, [клін, кльон, кльо́ни Ж, кля́ння, кляття́], клятьба́ «тс.», клятва, клятий, клято́ваний Я, кляту́щий Я , за́клин, (заст.) заклина́тель, заклина́ч, закля́ття, закля́тий, наклятя ВеЛ, покля́тє Нед, [проклина́ч] Нед, проклі́н, [проклі́нство] ВеБ, прокля́тниця «проклята» Нед, прокля́ття́, прокльо́ни, про́кля́тий, прокляте́нний Нед, проклятний «лайливий» Нед, прокляту́щий, сукля́тий;— рос. клясть, білор. клясці́, пол. klać, чеськ. klíti, словац. kliať, в.-луж. кleć, н.-луж. kleś, полаб. kláně (<*кlьne(tъ) «кляне», болг. кълна «клену», мак. колне «клене», сербохорв. кле́ти «проклинати», словен. kléti, ст.-слов. клѧти «тс.»;— psl. klęti «клясти, проклинати»; — споріднене з kloniti, укр. клони́ти (Brückner 232), з лат. inclīno mē «нахиляюся», гр. κλῑνομαι «схиляюся» (Machek ESJČS 205); зв'язки з дав.-англ. hlimman, д.-ісл. hlymja «дзвеніти» (Bern. І 525—526) менш вірогідні; лат. klentêt «проклинати», прус. klantemmai «проклинаємо» запозичені з слов’янських мов.— Фасмер II 259; Sławski II 193—194; ЭССЯ 10, 37—38; Gołąb LP 16, 65—66.

Переклад

різке засудження кого-небудь, що часто свідчить про безповоротний розрив із ним та супроводжується зловісним побажанням, пророцтвом.
Англійська_en: condemnation ^(en) to Білоруська_be: кляцьба ^(be) жін., пракляцьце ^(be) сер., праклён ^(be) чол.; выклінаньне ^(be) сер. Російська_ru: проклятие ^(ru) сер.

прояв різкого осуду кого-, чого-небудь, великого обурення кимсь, чимсь, ненависті до когось, чогось і т. ін.

уживається для вираження великого невдоволення, сильного обурення, досади, відчаю і т. ін.

те, що обтяжує, мучить, робить нещасним когось, завдає лиха, горя тощо

Див. також

Джерела

Словник УЛІФ: прокляття