умовний
Зовнішній вигляд
Українська
[ред.]Морфосинтаксичні ознаки
[ред.]відм. | однина | множина | ||
---|---|---|---|---|
чол. р. | сер. р. | жін. р. | ||
Н. | умо́вний | умо́вне | умо́вна | умо́вні |
Р. | умо́вного | умо́вного | умо́вної | умо́вних |
Д. | умо́вному | умо́вному | умо́вній | умо́вним |
З. (іст./неіст.) | умо́вного умо́вний |
умо́вне | умо́вну | умо́вних умо́вні |
О. | умо́вним | умо́вним | умо́вною | умо́вними |
М. | умо́вному умо́внім |
умо́вному умо́внім |
умо́вній | умо́вних |
у-мо́в-ни·й
Прикметник, прикметникове відмінювання 1a.
Префікс: у-; корінь: -мов-; суфікс: -н- ; закінчення: -ий
Вимова
[ред.]- МФА: [uˈmɔu̯nɪi̯]
Семантичні властивості
[ред.]Значення
[ред.]- встановлений або визначений за домовленістю між ким-небудь; зрозумілий, відомий тільки тим, хто домовився. ◆ Коли з того двору вийшов двірник і почав з відра поливати тротуар, — це був умовний знак, що можна остаточно кидати пости. Юрій Яновський, «II», 1954 р. ◆ Сьогодні Михайло Нагорний не зайшов до школи, тільки умовним стуком викликав учителя з тісної кімнатки. Михайло Стельмах, «I», 1962 р. ◆ Турки знали, що умовним сигналом до штурму в росіян має бути червона ракета. Спиридон Добровольський, «Очаківський розмир», 1965 р. // який виробився в якомусь соціальному або професійному середовищі; штучний. ◆ Умовна говірка якогось соціального середовища (групи, гуртка і т. п.), в якій є слова, незрозумілі для сторонніх, зветься арго, арготичним жаргоном. , «Курс сучасної української літературної мови, I», 1951 р.
- викликаний, спричинений конкретними обставинами, умовами. ◆ Тимчасовий (умовний) зв'язок — найбільш універсальне явище в роботі кори головного мозку. Борис Теплов, «Психологія. Підручник для середньої школи», 1956 р.
- який має силу тільки при наявності яких-небудь умов, обмежений якоюсь умовою.
- який визначається ставленням кого-небудь до чогось; який в інших обставинах, у сприйнятті когось іншого може вважатися не таким; відносний. ◆ Розуміння краси дуже часто буває умовним. Борис Грінченко, «Перед широким світом», 1907 р. ◆ Почуття в мене вельми умовні: я тільки по звичці люблю чи не люблю когось, поважаю чи не поважаю певний учинок. Юрій Яновський, «II», 1958 р. ◆ Вистачило одного хуліганського вискоку Мартинчука, як і авторитет церкви і релігійні традиції народу стали раптом умовними речами! Ірина Вільде, «Сестри Річинські», 1958 р. // який не відповідає реальній дійсності, не такий, яким є насправді; формальний. ◆ Трапляються в нас літератори, в яких знання народу має переважно теоретичний, умоглядний характер, — чи ж дивно, що й мальовані ними робітники та селяни виглядають постатями книжними, умовними. , «Про багатство літератури», 1959 р. // Несправжній, фіктивний. ◆ Щоб примусити розповісти про розташування наших частин, мене піддали умовному розстрілові. Олександр Довженко, «I», 1958 р.
- який не існує в реальній дійсності, а лише мислиться; уявний. ◆ Саме тут [на Поділлі] сходяться Правобережна і Волино-Подільська височини, умовна межа, яка проходить західним схилом Українського кристалічного масиву. Іван Цюпа, «Україна наша радянська», 1960 р. // який є символічним позначенням, зображенням якогось реального предмета. ◆ Твори первісного мистецтва дуже реалістичні. Тільки в поодиноких випадках зустрічаються умовні (схематичні) зображення. , «Нариси стародавньої історії УРСР», 1957 р. ◆ Умовність властива також науці, але тут зовнішній вигляд умовних позначень не відповідає формі відображуваних явищ та процесів, У мистецтві ж вони відображаються в їхніх конкретних формах і проявах. , «Радянське літературознавство, 1», 1966 р.
- який створює художнє зображення за допомогою засобів, прийнятих у даній галузі мистецтва, в даному жанрі літератури. ◆ Кожному зрозуміло, що написати добре про труд куди важче, чим якусь мініатюру про природу, де будуть присутні всі компоненти умовної поетики. Андрій Малишко, «Думки про поезію», 1959 р. ◆ Відомо, що такі великі реалісти, як Шевченко й Некрасов, ніколи не нехтували умовними образами і символами ораторського стилю. Шамота, «Талант і народ», 1958 р. // Вироблений відповідно до умов, особливостей якоїсь фахової діяльності. ◆ Ми визначили тактування як раціонально побудовану систему умовної жестикуляції. Під цією умовною жестикуляцією розуміють вміле і цілеспрямоване орудування правою та лівою руками, обличчям, очима, верхньою частиною корпусу — словом, усім тим, що утворює зовнішню, фізичну частину диригентського мистецтва. Колесса, «Основи техніки диригування», 1960 р.
- який відповідає загальноприйнятим правилам, нормам поведінки, звичаям, що склалися традиційно, але доцільність яких не завжди виправдана. ◆ Він використає коли не своє людське право гідності, то умовне і ще страшніше для цих офіціальних людей виключне право посланця… Іван Ле, «Наливайко», 1957 р. ◆ Їдуть вони в тачанці понад осіннім Сивашем і, не думаючи про свою різницю у званнях та чинах, про умовну ту далеч, що ніби б то мусила відділяти селянина від полководця, почувають себе рівними, як людина з людиною, і серйозна, вдумлива тече між ними розмова. Олесь Гончар, «II», 1959 р.
- грам. який виражає умову (у 3 знач.), вказує на умову або містить у собі умову.
- спец. який встановлюється, виводиться логічно із заданих умов, припущень. ◆ Умовна величина.
- спец. який береться за вихідну величину при обчисленні середньої величини чого-небудь. ◆ Трактор його передовий у бригаді, і подивимось, що осінь скаже. На чию машину припаде більше гектарів умовної оранки. Юрій Яновський, «II», 1954 р. ◆ Основним показником використання тракторного парку в наші дні є середньодобовий виробіток на умовний трактор. Хлібороб України, 7, «1968»
Усталені словосполучення, фразеологізми
[ред.]- —
- —
- —
- —
- —
Споріднені слова
[ред.]Найтісніша спорідненість | |
Етимологія
[ред.]Похідне утворення від умова, див.
Переклад
[ред.]Список перекладів | |