Перейти до вмісту

умовний

Неперевірена версія
Матеріал з Вікісловника

Українська

[ред.]

Морфосинтаксичні ознаки

[ред.]
відм. однина множина
чол. р. сер. р. жін. р.
Н. умо́вний умо́вне умо́вна умо́вні
Р. умо́вного умо́вного умо́вної умо́вних
Д. умо́вному умо́вному умо́вній умо́вним
З. (іст./неіст.) умо́вного
умо́вний		 умо́вне умо́вну умо́вних
умо́вні
О. умо́вним умо́вним умо́вною умо́вними
М. умо́вному
умо́внім		 умо́вному
умо́внім		 умо́вній умо́вних

у-мо́в-ни·й

Прикметник, прикметникове відмінювання 1a.

Префікс: у-; корінь: -мов-; суфікс: -н- ; закінчення: -ий


Вимова

[ред.]

Семантичні властивості

[ред.]

Значення

[ред.]
  1. встановлений або визначений за домовленістю між ким-небудь; зрозумілий, відомий тільки тим, хто домовився. ◆ Коли з того двору вийшов двірник і почав з відра поливати тротуар, — це був умовний знак, що можна остаточно кидати пости. Юрій Яновський, «II», 1954 р. ◆ Сьогодні Михайло Нагорний не зайшов до школи, тільки умовним стуком викликав учителя з тісної кімнатки. Михайло Стельмах, «I», 1962 р. ◆ Турки знали, що умовним сигналом до штурму в росіян має бути червона ракета. Спиридон Добровольський, «Очаківський розмир», 1965 р. // який виробився в якомусь соціальному або професійному середовищі; штучний. ◆ Умовна говірка якогось соціального середовища (групи, гуртка і т. п.), в якій є слова, незрозумілі для сторонніх, зветься арго, арготичним жаргоном. , «Курс сучасної української літературної мови, I», 1951 р.
  2. викликаний, спричинений конкретними обставинами, умовами. ◆ Тимчасовий (умовний) зв'язок — найбільш універсальне явище в роботі кори головного мозку. Борис Теплов, «Психологія. Підручник для середньої школи», 1956 р.
  3. який має силу тільки при наявності яких-небудь умов, обмежений якоюсь умовою.
  4. який визначається ставленням кого-небудь до чогось; який в інших обставинах, у сприйнятті когось іншого може вважатися не таким; відносний. ◆ Розуміння краси дуже часто буває умовним. Борис Грінченко, «Перед широким світом», 1907 р. ◆ Почуття в мене вельми умовні: я тільки по звичці люблю чи не люблю когось, поважаю чи не поважаю певний учинок. Юрій Яновський, «II», 1958 р. ◆ Вистачило одного хуліганського вискоку Мартинчука, як і авторитет церкви і релігійні традиції народу стали раптом умовними речами! Ірина Вільде, «Сестри Річинські», 1958 р. // який не відповідає реальній дійсності, не такий, яким є насправді; формальний. ◆ Трапляються в нас літератори, в яких знання народу має переважно теоретичний, умоглядний характер, — чи ж дивно, що й мальовані ними робітники та селяни виглядають постатями книжними, умовними. , «Про багатство літератури», 1959 р. // Несправжній, фіктивний. ◆ Щоб примусити розповісти про розташування наших частин, мене піддали умовному розстрілові. Олександр Довженко, «I», 1958 р.
  5. який не існує в реальній дійсності, а лише мислиться; уявний. ◆ Саме тут [на Поділлі] сходяться Правобережна і Волино-Подільська височини, умовна межа, яка проходить західним схилом Українського кристалічного масиву. Іван Цюпа, «Україна наша радянська», 1960 р. // який є символічним позначенням, зображенням якогось реального предмета. ◆ Твори первісного мистецтва дуже реалістичні. Тільки в поодиноких випадках зустрічаються умовні (схематичні) зображення. , «Нариси стародавньої історії УРСР», 1957 р. ◆ Умовність властива також науці, але тут зовнішній вигляд умовних позначень не відповідає формі відображуваних явищ та процесів, У мистецтві ж вони відображаються в їхніх конкретних формах і проявах. , «Радянське літературознавство, 1», 1966 р.
  6. який створює художнє зображення за допомогою засобів, прийнятих у даній галузі мистецтва, в даному жанрі літератури. ◆ Кожному зрозуміло, що написати добре про труд куди важче, чим якусь мініатюру про природу, де будуть присутні всі компоненти умовної поетики. Андрій Малишко, «Думки про поезію», 1959 р. ◆ Відомо, що такі великі реалісти, як Шевченко й Некрасов, ніколи не нехтували умовними образами і символами ораторського стилю. Шамота, «Талант і народ», 1958 р. // Вироблений відповідно до умов, особливостей якоїсь фахової діяльності. ◆ Ми визначили тактування як раціонально побудовану систему умовної жестикуляції. Під цією умовною жестикуляцією розуміють вміле і цілеспрямоване орудування правою та лівою руками, обличчям, очима, верхньою частиною корпусу — словом, усім тим, що утворює зовнішню, фізичну частину диригентського мистецтва. Колесса, «Основи техніки диригування», 1960 р.
  7. який відповідає загальноприйнятим правилам, нормам поведінки, звичаям, що склалися традиційно, але доцільність яких не завжди виправдана. ◆ Він використає коли не своє людське право гідності, то умовне і ще страшніше для цих офіціальних людей виключне право посланця… Іван Ле, «Наливайко», 1957 р. ◆ Їдуть вони в тачанці понад осіннім Сивашем і, не думаючи про свою різницю у званнях та чинах, про умовну ту далеч, що ніби б то мусила відділяти селянина від полководця, почувають себе рівними, як людина з людиною, і серйозна, вдумлива тече між ними розмова. Олесь Гончар, «II», 1959 р.
  8. грам. який виражає умову (у 3 знач.), вказує на умову або містить у собі умову.
  9. спец. який встановлюється, виводиться логічно із заданих умов, припущень. ◆ Умовна величина.
  10. спец. який береться за вихідну величину при обчисленні середньої величини чого-небудь. ◆ Трактор його передовий у бригаді, і подивимось, що осінь скаже. На чию машину припаде більше гектарів умовної оранки. Юрій Яновський, «II», 1954 р. ◆ Основним показником використання тракторного парку в наші дні є середньодобовий виробіток на умовний трактор. Хлібороб України, 7, «1968»


Усталені словосполучення, фразеологізми

[ред.]
  1. —
  4. —
  6. —
  7. —
  9. —

Споріднені слова

[ред.]
Найтісніша спорідненість

Етимологія

[ред.]

Похідне утворення від умова, див.

Переклад

[ред.]
Список перекладів

Джерела

[ред.]
Отримано з https://uk.wiktionary.org/wiki/умовний