ленник

Матеріал з Вікісловника
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Wikipedia-logo-uk.png
У Вікіпедії є стаття

[ред.]

Морфологічні та синтаксичні властивості[ред.]

відмінок однина множина
Н. ленник ленники
Р. ленника ленників
Д. ленникові
леннику
ленникам
З. ленника ленників
Ор. ленником ленниками
М. ленникові
леннику
ленниках
Кл. леннику ленники

лен-ник

Іменник чоловічого роду, істота, відмінювання 1a.


Корінь: -лен-; суфікс: -ник-

Вимова[ред.]

Семантичні властивості[ред.]

Значення[ред.]

  1. істор. васал як власник, наслідний тримач лена; той, хто знаходиться в ленній залежності від сюзерена ◆ «Можна сказати, що в Європі не було тоді господаря заможнішого, ніж цей ленник французького короля, герцог Бургундський» Т. Н. Грановский, «Лекции Т. Н. Грановского по истории позднего средневековья», 1849—1850 гг. р.
  2. юр. власник земельної ділянки або залежна особа від землевласника ◆ немає прикладів застосування.

Синоніми[ред.]

  1. голдівник

Антоніми[ред.]

Гіпероніми[ред.]

Гіпоніми[ред.]

Усталені словосполучення, фразеологізми[ред.]

Споріднені слова[ред.]

Етимологія[ред.]

Походить від «лен» чи «лено», потім із нім. Lehen «лен», далі від leihen «надавати позику, позичати», далі від прагерманської форми *laikhwniz, від котрої також виникли англ. loan, давньо-скандинавське lan, давньо-фрізське len, середнбо-нідерландське lene, нідерл. leen, давньо-нім. lehan та нім. leihen, Lehn; походить до праіндоєвр. *leikw «залишати».

Переклад[ред.]

Джерела[ред.]

  • Яременко В., Сліпушко О. Новий тлумачний словник української мови. — К: «Аконіт», 2000. — Т. 2. — С. 469. — ISBN 966-7173-02-X
  • Орфографічний словник української мови / укл. Головачук С. І. та ін. — К: «Довіра» та укр.-амер. фонд «Відродження», 1994. — С. 345. — ISBN 5-85154-112-1